Чужинець на чужій землі. Роберт Гайнлайн

Чтение книги онлайн.

      – Яскраве світло. Боляче.

      – Так, світло зробило боляче твоїм очам. Містер Дуґлас привітався з людьми.

      Пацієнт злегка посміхнувся.

      – Довга поїздка на стільці.

      – Добре, – погодився Кекстон. – Я зрозумів. Майку, про тебе тут добре дбають?

      – Так.

      – Ти не зобов’язаний тут залишатися, ти ж знаєш. Ходити можеш?

      Теннер поспіхом сказав:

      – Бачте, містере Кекстон…

      Берквіст доторкнувся до його руки, і він замовк.

      – Я можу йти… трохи. Втомлений.

      – Бачу, що у тебе є інвалідний візок. Майку, якщо ти не хочеш залишатися тут, я допоможу тобі вибратись з ліжка, а потім відвезу куди захочеш.

      Теннер скинув руку Берквіста і вигукнув:

      – Я не можу дозволити вам втручатися у лікування мого пацієнта!

      – Він вільна людина, чи не так? – Кекстон наполягав. – Чи він тут в’язень?

      Беркіст відповів:

      – Звичайно ж, він вільна людина! Цитьте, лікарю. Дозвольте дурню копати собі могилу…

      – Дякую, Ґіле. Красно дякую. Тож, якщо він вільний, може піти, коли захоче. Ти чув, що він сказав, Майку? Ти не зобов’язаний тут залишатися. Ти можеш піти куди завгодно. Я тобі допоможу.

      Пацієнт довірливо глянув на Теннера.

      – Ні! Ні, ні, ні!

      – Добре, добре.

      Теннер огризнувся:

      – Містере Берквіст, ви зайшли надто далеко! Мій пацієнт буде засмучений впродовж усього дня.

      – Добре, лікарю. Бене, перейдімо до справи. Цього точно вистачить.

      – Хм… ще лише одне запитання. – Кекстон напружено думав, намагаючись зрозуміти, що можна з цього отримати. Очевидно, Джилл помилилася (але раніше вона не помилялась!), або вчора ввечері їй просто здалося. Та щось не вписувалось у загальну картину. Він не міг сказати, що саме.

      – Ще одне запитання, – процідив Берквіст.

      – Дякую. Хм… Майку, вчора ввечері, містер Дуґлас ставив тобі кілька запитань. – Пацієнт дивився на нього, але нічого не говорив. – Погляньмо, він запитав тебе, що ти думаєш про земних дівчат, чи не так?

      На обличчі пацієнта з’явилась посмішка:

      – Оце так!

      – Так. Майку… коли і де ти бачив цих дівчат?

      Посмішка зникла. Пацієнт подивився на Теннера, потім застиг, очі закотилися, і він скрутився у позу ембріона: коліна підібгав угору, голову нахилив, а руки схрестив на грудях.

      Теннер вигукнув:

      – Заберіть їх звідси!

      Він швидко підійшов до ліжка і доторкнувся до пацієнтового зап’ястка.

      Берквіст гнівно вигукнув:

      – Досить! Кестоне, ти вийдеш сам? Чи покликати охорону, щоб вони викинули тебе?

      – О, ми самі вийдемо, – погодився Кектон.

      Усі, окрім Теннера, вийшли з кімнати і Берквіст зачинив двері.

      – Лише СКАЧАТЬ