Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник) - Еріх Марія Ремарк страница 90

Название: Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник)

Автор: Еріх Марія Ремарк

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn: 978-966-14-9578-3, 978-966-14-9125-9, 978-3-462-02687-0, 978-966-14-9575-2, 978-966-14-9579-0, 978-966-14-9577-6

isbn:

СКАЧАТЬ втупився в Гребера своїм фіолетово-голубим оком. Каре не так блищало. Гребер виклав на стіл пачку Біндингових сигарет. Фельдфебель окинув її карим оком, вийшов і повернувся з мундиром у руках.

      – Це все, що я маю.

      Гребер навіть не доторкнувся до мундира. Він дістав із кишені невеличку пласку пляшку з коньяком, яку він завбачливо взяв із собою, і поставив її біля сигарет. Фельдфебель зник і повернувся вже з кращим мундиром і майже новими штаньми. Гребер оглянув спершу штани; його власні були всі в латках. Він покрутив нові штани в руках і помітив, що каптенармус склав їх так, щоб приховати пляму завбільшки з долоню. Гребер мовчки подивився на цю пляму, потім на коньяк.

      – Це не кров, – пояснив фельдфебель. – Це найкраща маслинова олія. Чоловік, що носив їх, приїхав з Італії. Трохи бензину – і плями як не було.

      – Якщо це робиться так легко, то чому ж він їх обміняв, а не вичистив сам?

      Фельдфебель широко усміхнувся:

      – Слушне запитання. Але той чоловік хотів мати уніформу, що смерділа б окопами. Як оце ваша. Два роки він просидів десь у Мілані в канцелярії, а нареченій писав листи нібито з фронту. Не міг же він приїхати додому в нових штанях, на які тільки перекинув тарілку з салатом. Це в мене найкращі штани, їй-богу.

      Гребер йому не вірив, але в нього більше нічого не було й виторгувати щось краще він не міг. І все-таки він похитав головою.

      – Ну, добре, – сказав фельдфебель. – Є ще одна пропозиція. Можете їх не обмінювати. Залиште собі своє лахміття. Таким чином матимете ще й вихідну уніформу. Домовились?

      – А хіба стара вам не потрібна для рахунку?

      Фельдфебель зневажливо махнув рукою. У його фіолетово-голубому оці відбився сонячний промінь, що проник крізь запилену шибку.

      – З рахунком уже давно не все в порядку. Та хіба тепер узагалі є що-небудь у порядку? Ви щось таке знаєте?

      – Ні.

      – Отож-бо, – зітхнув фельдфебель.

      Проходячи повз міську лікарню, Гребер зупинився. Згадав про Мутцига. Адже він обіцяв провідати його. Хвилину Гребер вагався, потім ступив у двері. У нього раптом виникло якесь забобонне почуття, що цим людяним учинком він зможе задобрити долю.

      Ампутованих розмістили на другому поверсі. На першому лежали тяжкопоранені й ті, яких щойно прооперували й вони не могли ще вставати з ліжка; у разі повітряного нальоту їх можна було швидко перенести до бомбосховища. Ампутованих тут не вважали безпомічними й тому поклали їх вище. Під час тривоги вони допомагали один одному. Той, у кого було ампутовано обидві ноги, в крайньому разі міг обхопити за шиї двох з ампутованими руками й так дістатися до бомбосховища, доки персонал лікарні рятуватиме тяжкопоранених.

      – Ти? – здивувався Мутциг, побачивши Гребера. – Ніколи б не подумав, що прийдеш.

      – Я теж. Але ж, як бачиш, прийшов.

      – Це здорово, Ернсте. Штокман теж у нас. Ти не був із ним в Африці?

      – Був.

      Штокман утратив праву руку. Він грав разом з двома іншими інвалідами в скат.

      – Ернсте, – СКАЧАТЬ