Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник) - Еріх Марія Ремарк страница 94

Название: Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник)

Автор: Еріх Марія Ремарк

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn: 978-966-14-9578-3, 978-966-14-9125-9, 978-3-462-02687-0, 978-966-14-9575-2, 978-966-14-9579-0, 978-966-14-9577-6

isbn:

СКАЧАТЬ а не пункт чистки.

      – Я бачу. Я хочу також випрасувати свій одяг.

      – Той, що на вас?

      – Так.

      Кравець трохи побурмотів і встав. Оглянув пляму на штанях.

      – Це не кров, – пояснив Гребер. – Це маслинова олія. Трохи бензину, і вона зникне.

      – Чому ж ви не зробите це самі, коли ви так добре розбираєтесь? Бензин тут узагалі нічого не поможе.

      – Може, й так. Вам це напевно краще відомо. У вас немає нічого такого, у що я міг би поки перевдягнутися?

      Кравець зник за перегородкою і повернувся з картатими штаньми та білим піджаком. Гребер узяв одяг.

      – Скільки це триватиме? – спитав він. – Уніформа мені потрібна на весілля.

      – Годину.

      Гребер переодягнувся.

      – Тоді через годину я прийду.

      Схожий на кенгуру кравець недовірливо поглянув на нього. Він думав, що Гребер посидить у майстерні.

      – Моя уніформа – непогана застава, – заявив Гребер. – Я не втечу.

      Кравець несподівано усміхнувся на всі зуби.

      – Ваша уніформа, юначе, належить державі. Та йдіть собі. І не забудьте підстригтися. Вам це потрібно, коли ви зібралися одружуватись.

      – Ваша правда.

      Гребер прокинувся з дрімоти і злякався, його вже обслуговувала якась жінка.

      – Мій чоловік на фронті, – сказала вона. – Я його заміняю. Сідайте ось сюди. Поголити?

      – Підстригти. Ви й це вмієте?

      – О Господи! Та я це так умію, що скоро вже почну знов забувати. І голову помиємо? У нас іще є чудове мило.

      – Гаразд. І голову помиємо.

      Жінка була енергійна й рішуча. Вона підстригла Гребера й добре вимила йому голову з милом, а потім витерла волохатим рушником.

      – Брильянтину не бажаєте? – запропонувала вона. – У нас є французький.

      Гребер прогнав дрімоту, поглянув у дзеркало і злякався. Волосся на скронях було підстрижене так коротко, що вуха, здавалося, повиростали.

      – Брильянтин? – владно перепитала жінка ще раз.

      – А як він пахне? – Гребер згадав про Альфонсову сіль для купання.

      – Пахне, як брильянтин. Як же ще? Французький.

      Гребер узяв баночку й понюхав. Брильянтин тхнув давнім прогірклим жиром. Час перемог і справді давно минув. Він оглянув своє волосся: там, де воно було довше, тепер стирчали якісь віхті.

      – Гаразд. Давайте брильянтин. Але трішечки.

      Він заплатив і вирушив знов до кравця.

      – Ви прийшли ранувато, – пробурмотів той.

      Гребер промовчав. Він сів і почав спостерігати, як кравець прасує одяг. Від теплого повітря його хилило на сон. Війна раптом стала дуже далекою. Ліниво гули мухи, шипіла праска, і в невеличкій кімнатці запанувала атмосфера незвичної і давно забутої безпеки.

      – Це все, що я можу зробити.

      Кравець подав Греберу штани. Той оглянув їх. Пляма майже зникла.

      – Чудово! – похвалив він.

      Штани СКАЧАТЬ