Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник) - Еріх Марія Ремарк страница 94
Название: Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник)
Автор: Еріх Марія Ремарк
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Зарубежная классика
isbn: 978-966-14-9578-3, 978-966-14-9125-9, 978-3-462-02687-0, 978-966-14-9575-2, 978-966-14-9579-0, 978-966-14-9577-6
isbn:
– Я бачу. Я хочу також випрасувати свій одяг.
– Той, що на вас?
– Так.
Кравець трохи побурмотів і встав. Оглянув пляму на штанях.
– Це не кров, – пояснив Гребер. – Це маслинова олія. Трохи бензину, і вона зникне.
– Чому ж ви не зробите це самі, коли ви так добре розбираєтесь? Бензин тут узагалі нічого не поможе.
– Може, й так. Вам це напевно краще відомо. У вас немає нічого такого, у що я міг би поки перевдягнутися?
Кравець зник за перегородкою і повернувся з картатими штаньми та білим піджаком. Гребер узяв одяг.
– Скільки це триватиме? – спитав він. – Уніформа мені потрібна на весілля.
– Годину.
Гребер переодягнувся.
– Тоді через годину я прийду.
Схожий на кенгуру кравець недовірливо поглянув на нього. Він думав, що Гребер посидить у майстерні.
– Моя уніформа – непогана застава, – заявив Гребер. – Я не втечу.
Кравець несподівано усміхнувся на всі зуби.
– Ваша уніформа, юначе, належить державі. Та йдіть собі. І не забудьте підстригтися. Вам це потрібно, коли ви зібралися одружуватись.
– Ваша правда.
Гребер прокинувся з дрімоти і злякався, його вже обслуговувала якась жінка.
– Мій чоловік на фронті, – сказала вона. – Я його заміняю. Сідайте ось сюди. Поголити?
– Підстригти. Ви й це вмієте?
– О Господи! Та я це так умію, що скоро вже почну знов забувати. І голову помиємо? У нас іще є чудове мило.
– Гаразд. І голову помиємо.
Жінка була енергійна й рішуча. Вона підстригла Гребера й добре вимила йому голову з милом, а потім витерла волохатим рушником.
– Брильянтину не бажаєте? – запропонувала вона. – У нас є французький.
Гребер прогнав дрімоту, поглянув у дзеркало і злякався. Волосся на скронях було підстрижене так коротко, що вуха, здавалося, повиростали.
– Брильянтин? – владно перепитала жінка ще раз.
– А як він пахне? – Гребер згадав про Альфонсову сіль для купання.
– Пахне, як брильянтин. Як же ще? Французький.
Гребер узяв баночку й понюхав. Брильянтин тхнув давнім прогірклим жиром. Час перемог і справді давно минув. Він оглянув своє волосся: там, де воно було довше, тепер стирчали якісь віхті.
– Гаразд. Давайте брильянтин. Але трішечки.
Він заплатив і вирушив знов до кравця.
– Ви прийшли ранувато, – пробурмотів той.
Гребер промовчав. Він сів і почав спостерігати, як кравець прасує одяг. Від теплого повітря його хилило на сон. Війна раптом стала дуже далекою. Ліниво гули мухи, шипіла праска, і в невеличкій кімнатці запанувала атмосфера незвичної і давно забутої безпеки.
– Це все, що я можу зробити.
Кравець подав Греберу штани. Той оглянув їх. Пляма майже зникла.
– Чудово! – похвалив він.
Штани СКАЧАТЬ