Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ коробок дві-три. Наступного разу спробую дістати в нього кілька штук і принесу вам. Гарні сигари.

      – Імпортні?

      – Мабуть. Я на них не розуміюся. Вони з кільцями.

      – Кільця ще нічого не означають. Будь-яка погань може мати кільця.

      – Він крайсляйтер. Трави він не курить.

      – Крайсляйтер?

      – Атож. Альфонс Біндинг. Мій найкращий товариш.

      – Біндинг ваш товариш?

      – Навіть давній шкільний товариш. Я оце від нього прийшов. Він, а також штурмбанфюрер Ризе із СС. Ми давні друзі. Я саме йду до Ризе.

      Двірник подивився на Гребера. Той зрозумів його погляд: чоловік не міг збагнути, чому медичний радник Крузе сидить у концтаборі, коли Біндинг і Ризе давні друзі Гребера.

      – Просто сталося непорозуміння, – мовив Гребер байдуже. – Скоро все буде гаразд. Дехто ще здивується. Ніколи не варто поспішати, чи не так?

      – Так, – переконано підтвердив двірник.

      Гребер глянув на свій годинник.

      – Мені вже час. А про сигари я не забуду.

      Він пішов далі. «Це був непоганий початок із хабаром», – промайнуло в нього. Але незабаром його знов пойняла тривога. А може, він припустився помилки? Усе це раптом видалося йому хлоп’ячою витівкою. Мабуть, таки не треба було цього робити. Він став і оглянув себе. Та ще й оце прокляте цивільне лахміття! Греберові здалося, що то воно в усьому винне. Він хотів звільнитися від шкури солдата й відчути себе незалежним, а натомість опинився в світі страху і якоїсь непевності.

      Гребер почав міркувати, що він іще може зробити. Елізабет до вечора все одно не повернеться. Він проклинав поспішність, з якою зажадав одержати папери. «Захист, – зітхнув він. – Учора вранці я ще чванився, що одруження стане для неї захистом. Сьогодні ж воно обернулось на небезпеку».

      – Як ви смієте кепкувати? – закричав якийсь грубий голос.

      Гребер підвів голову. Перед ним стояв невисокий на зріст майор.

      – Ви що, не розумієте, який суворий тепер час, ви, нахаба?

      Гребер якусь хвилю ошелешено дивився на майора. Потім усе збагнув. Він віддав йому честь, забувши про свій цивільний одяг. Старий сприйняв це як насмішку.

      – Вибачте, – мовив Гребер. – Я не мав на увазі нічого поганого.

      – Що?! Ви ще дозволяєте собі дурні жарти? Чому ви не в армії?

      Гребер придивився до старого пильніше. Це був той самий майор, який уже раз нагримав на нього, – увечері, коли він стояв з Елізабет біля її будинку.

      – Такі пройдисвіти, як ви, від сорому повинні були б провалитися крізь землю, а не блазнювати! – кричав майор.

      – Та не кип’ятіться ви! – сердито сказав Гребер. – І забирайтеся знов туди, звідки ви вилізли!

      Очі старого зробилися майже божевільними. Почервонівши як рак і аж захлинаючись, він розлючено пробелькотів:

      – Я накажу вас заарештувати!

      – Ви не можете цього зробити і знаєте це самі. Тож дайте мені спокій, мені не до вас.

      – Та СКАЧАТЬ