Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

      – Я хотів би залишити для фрейлейн Крузе пакет. Чи не змогли б ви покласти його в її кімнаті?

      Фрау Лізер якусь мить вагалась. Потім узяла простягнений їй кульок із цукром.

      – У мене тут іще один кульочок, – сказав Гребер. – Фрейлейн Крузе розповідала мені, що ви не шкодуєте свого часу для спільної справи. Тут фунт цукру, і мені він ні до чого. Ви ж маєте дитину, цукор вам потрібен, і я хочу запропонувати його вам.

      Обличчя фрау Лізер прибрало офіційного виразу.

      – Ми не потребуємо ніяких лівих товарів. Нам вистачає того, що одержуємо від фюрера. І ми цим пишаємося!

      – І ваша дитина теж?

      – І моя дитина!

      – Це справжня свідомість! – сказав Гребер і подивився на коричневу блузу. – Якби на батьківщині так думав кожен, солдатам було б легше воювати. Але це не ліві товари. Це цукор із пакета, що його фюрер дарує солдатам-фронтовикам, які їдуть у відпустку, для їхніх рідних. Мої батьки пропали безвісти. Ви можете спокійно взяти його собі.

      Обличчя фрау Лізер зробилось не таке суворе.

      – Ви прибули з фронту?

      – Звичайно. Звідки ж іще!

      – З Росії?

      – Атож.

      – Мій чоловік теж у Росії.

      Гребер вдав, що зацікавився:

      – Де саме?

      – У групі «Центр».

      – Дякувати Богу, там тепер спокійно.

      – Спокійно? Там зовсім не спокійно! Група армій «Центр» веде напружені бої. Мій чоловік на передовій.

      «Передова… – подумав Гребер. – Наче там ще є передова!» Якусь мить йому страшенно кортіло пояснити фрау Лізер, що там діється насправді – по той бік від гучних фраз про честь, фюрера й батьківщину. Але він вчасно стримався.

      – Слід сподіватися, що незабаром він приїде у відпустку, – промовив Гребер.

      – Він приїде у відпустку, коли настане його черга. Ми не вимагаємо жодних привілеїв. Ми – ні!

      – Я також не робив цього, – сухо заявив Гребер. – Навпаки. Востаннє я мав відпустку два роки тому.

      – Ви весь час були на фронті?

      – З самого початку. За винятком поранень.

      Гребер поглянув на функціонерку, що стояла непорушно. «Навіщо я стовбичу тут і виправдовуюсь перед цією бабою? – подумав він. – Її треба просто пристрелити».

      Дитина Лізерів вийшла з кімнати, де стояв письмовий стіл. Це була худорлява дівчинка з волоссям невиразного кольору, вона роздивлялася Гребера й колупалась у носі.

      – Тоді чому ж ви в цивільному? – поцікавилася фрау Лізер.

      – Уніформа в чистці.

      – Он що! А я вже подумала…

      Гребер не зрозумів, що саме вона подумала. Він раптом побачив, що жінка всміхається, показуючи жовті зуби, і йому стало трохи страшно.

      – Ну добре, – сказала вона. – Дякую. Я візьму цукор для дитини.

      Фрау Лізер узяла обидва кульки, і Гребер помітив, що вона їх зважила в руках. Він знав, що кульок для СКАЧАТЬ