Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ давав хропака, – втрутився Фельдман. – До полудня. Його гарматою не можна було розбудити. Уперше довів, що має розум.

      Бетхер витяг із відра ноги і став розглядати ступні. Вони були вкриті великими білими пухирями.

      – Погляньте лишень! Я ж таки хлопець здоровий, нівроку, але ноги в мене ніжні, як у немовляти. І так усе життя. Ніяк не погрубішають. Я вже все перепробував. І ось з такими ногами завтра треба знову рушати в дорогу.

      – А навіщо? Куди тобі поспішати? – сказав Фельдман. – У тебе ж є хазяйка.

      – Ет, облиш! Що там хазяйка! Яке це має значення? До того ж я в ній глибоко розчарувався.

      – Коли повертаєшся з фронту, перший раз завжди розчаровуєшся. Це кожному відомо.

      – Я не про це, чоловіче! У нас усе вийшло. Але це було не те.

      – Ти ж не можеш вимагати всього одразу, – сказав Фельдман. – Жінка теж повинна спершу звикнути.

      – Ти й досі мене не зрозумів. Вона в усьому була прекрасна, але щирості бракувало. Послухай-но! Коли ми були вже в ліжку і все в нас ішло гаразд, я раптом, як то кажуть, у розпалі бою, назвав її Альмою. А її ім’я Луїза. Альмою звати мою дружину. Тобі ясно?

      – Ну ясно.

      – Це була справжня катастрофа, друже!

      – Так тобі й треба! – раптом роздратовано зауважив один із картярів, обернувшись до Бетхера. – Це тобі справедлива кара за розпусту, свинюка ти. Сподіваюся, вона вигнала тебе зі скандалом геть!

      – За розпусту? – Бетхер перестав роздивлятися свої ноги. – Хто тут варнякає про розпусту?

      – Ти! Весь час! Чи, може, ти до всього ще й ідіот?

      Картяр був невеличким на зріст чоловіком із яйцеподібною головою. Він дивився на Бетхера з неприхованою ненавистю. Бетхер аж кипів від обурення.

      – Хто-небудь чув такі дурниці? – голосно запитав він і озирнувся довкола. – Єдиний, хто патякає тут про розпусту – це ти! Яке безглуздя! Розпустою це вважалося б тоді, йолопе неотесаний, якби тут була моя дружина, а я спав з іншою! Але дружини немає, на превеликий жаль! Яка ж це розпуста? Була б дружина тут, хіба б я спав з хазяйкою?

      – Та не слухай ти його, – сказав Фельдман. – Він просто заздрить. То що сталося після того, як ти назвав її Луїзою?

      – Луїзою? Якби ж то! Її ж звати Луїзою. Я її назвав Альмою.

      – Ну добре, Альмою. А потім?

      – Потім? Ти просто не повіриш, друже! Замість того, щоб розсміятися чи влаштувати скандал, що ж вона робить? Починає ридати! Сльози, мов у крокодила, можеш собі уявити? Товсті жінки не повинні плакати, друже…

      Ройтер кашлянув, закрив книжку й зацікавлено подивився на Бетхера.

      – Чому не повинні?

      – Це їм не личить. Не пасує до їхніх пишних форм. Товсті жінки повинні сміятись.

      – Цікаво, чи засміялася б твоя Альма, якби ти назвав її Луїзою? – ущипливо запитав картяр з яйцеподібною головою.

      – Якби це була моя Альма, – спокійно і впевнено пояснив Бетхер, – вона спершу заїхала б мені в пику першою-ліпшою пляшкою з-під СКАЧАТЬ