Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник) - Еріх Марія Ремарк страница 52

Название: Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник)

Автор: Еріх Марія Ремарк

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn: 978-966-14-9578-3, 978-966-14-9125-9, 978-3-462-02687-0, 978-966-14-9575-2, 978-966-14-9579-0, 978-966-14-9577-6

isbn:

СКАЧАТЬ поворухнулася. Гребер здригнувся і озирнувся довкола.

      – От тобі й маєш! Я заснув.

      – Я теж. – Вона розплющила очі. Бліде світло немовби наповнило їх і зробило прозорими. – Я давно вже так не спала, – здивовано сказала Елізабет. – Я боюся темряви і завжди засинаю при світлі, а прокидаюся раптово, ніби від переляку, – не так, як оце щойно.

      Гребер мовчав. Ні про що її не розпитував. У час, коли навколо відбувалося стільки подій, цікавість умерла. Він лише трохи дивувався сам собі, що сидить так тихо, повитий прозорим сном, ніби скеля під водою колихкими водоростями. Уперше після приїзду з Росії Гребер відчув, що тривожне передчуття небезпеки зникло. М’який спокій заповнив його, немов приплив, що ото підіймається вночі і, раптом заблищавши дзеркалом, знову з’єднує сухі, випалені ділянки в одне велике, живе ціле.

      Вони повернулися до міста. Вулиця знову повіяла на них холодним духом старих згарищ, а затемнені чорні вікна супроводжували їх, наче процесія катафалків. Елізабет мерзлякувато щулилась.

      – Раніше будинки й вулиці були залиті світлом і ми сприймали це, як звичайне явище. Усі звикли до цього. Аж тепер можна по-справжньому оцінити те, що було.

      Гребер поглянув угору. Небо чисте, безхмарне. Стояла чудова ніч для льотчиків. Уже через це вона здавалася йому надто світлою.

      – Так майже у всій Європі, – сказав він. – Лише у Швейцарії вночі, кажуть, не гасять світла – для того, щоб льотчики бачили нейтральну країну. Мені розповідав про це один чоловік, який побував зі своєю ескадрильєю у Франції та Італії. Він казав, що то ніби острів світла – світла і миру, адже це те саме. І лише позаду та навколо ще темнішими, немовби закутаними в чорний саван, здавалися Німеччина, Франція, Італія, Балкани, Австрія та всі інші країни, які беруть участь у війні.

      – Нам було дано світло, і воно зробило нас людьми. Ми вбили його і знову стали печерними жителями, – запально промовила Елізабет.

      «Воно зробило нас людьми», – подумав Гребер. Йому здалося це перебільшенням. Але Елізабет узагалі схильна перебільшувати. А може, вона й має рацію. Тварини позбавлені світла. Світла і вогню. Бомб вони теж не мають.

      Гребер з Елізабет стояли на Марієнштрасе. Раптом він побачив, що дівчина плаче.

      – Не дивись на мене, – попросила вона. – Мені не треба було пити. Я не вмію. Це не сум. Мені просто нараз стало все байдуже.

      – Нехай буде байдуже, не думай про це. Я теж почуваю те саме. Така вже ця мить.

      – Яка?

      – Про яку ми говорили. Ну, що можна просто обернутись. Завтра увечері ми не будемо блукати вулицями. Я поведу тебе туди, де багато світла – стільки, скільки взагалі може бути в цьому місті. Я про це довідаюсь.

      – Навіщо? Ти можеш знайти веселіше товариство, ніж моє.

      – А мені не потрібне веселе товариство.

      – Що ж тобі потрібно?

      – Тільки не веселе товариство. Я його не можу терпіти. Інше також – те, в якому співчувають. За день я маю доволі співчуття. І фальшивого, СКАЧАТЬ