Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

      – Окрім страв, зазначених у меню, нічого немає.

      – Гаразд. Тоді принесіть нам поки що пляшку «Йоганнісбергер Кохсберг-37» із погребів Мумма. Але не дуже холодного.

      Очі марабу пожвавішали.

      – Усе зрозуміло, шановний пане, – відповів він з несподіваною повагою і нахилився. – У нас випадково є трохи остендської камбали. Щойно одержали. До неї можна подати салат по-бельгійському й картоплю з петрушкою.

      – Добре. А що ви запропонуєте на закуску? Ікра, звичайно, до вина не годиться.

      Марабу пожвавішав ще більше.

      – Певна річ, ні! Але в нас залишилася страсбурзька гусяча печінка з трюфелями.

      Гребер схвально кивнув.

      – На завершення рекомендую голландський сир. Він немовби підкреслює букет вина.

      – Чудово.

      Збуджений марабу зник. Очевидно, він спершу прийняв Гребера за солдата, що випадково потрапив до цього ресторану; тепер же він бачив у ньому знавця, який випадково став солдатом.

      Елізабет слухала їхню розмову з подивом.

      – Ернсте, – озвалась вона, – звідки тобі все це відомо?

      – Від мого товариша Ройтера. Сьогодні вранці я ще нічого цього не знав. А він такий гурман, що навіть подагру собі нажив. Та саме вона тепер рятує його від повернення на фронт. Гріхи, як завжди, винагороджуються!

      – А ці трюки з чайовими й меню?

      – Теж Ройтерова наука. Він у цих справах дока. Звелів мені триматися з гідністю і впевненістю світського завсідника ресторанів.

      Елізабет раптом розсміялася. У її сміхові була якась невимушеність, теплота, лагідність.

      – Я тебе, їй-богу, пам’ятаю зовсім іншим! – мовила вона.

      – Я тебе теж не такою, яка ти тепер!

      Він пильно подивився на неї. Такою він її ніколи не бачив. Сміх цілком міняв її образ. Здавалося, ніби в якомусь темному приміщенні раптом розчинилися всі вікна.

      – У тебе дуже гарна сукня, – сказав він трохи ніяково.

      – Це сукня моєї матері. Я лише вчора ввечері перешила й підігнала її. – Вона розсміялася. – Коли ти прийшов, я була не така вже й непідготовлена, як здавалося.

      – Хіба ти вмієш шити? Подивившись на тебе, цього не скажеш.

      – Раніше я зовсім не вміла, але потім навчилась. Тепер я щодня по вісім годин шию військові шинелі.

      – Невже? Ти мобілізована?

      – Звичайно. Я сама цього захотіла. Можливо, хоч цим допоможу батькові.

      Гребер похитав головою.

      – Це тобі не пасує. Так само, як і твоє ім’я. Хто його тобі дав?

      – Його вибрала моя мати. Вона була родом із Південної Австрії, скидалася на італійку й думала, що я вдамся блондинкою з голубими очима, якій личитиме ім’я Елізабет. Так вона мене й назвала, хоча й була розчарована.

      З’явився марабу з вином. Він тримав пляшку, немовби велику дорогоцінність, і обережно почав наповнювати чарки.

      – Я приніс вам дуже тонкі СКАЧАТЬ