Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ був доброзичливий, необережний і, очевидно, вже давно під підозрою. Не кожний промовчить, коли йому щодня доводиться вислуховувати у власній квартирі партійні промови.

      – А ти не знаєш, що він сказав?

      Елізабет стенула плечима.

      – Він більше не вірив у те, що Німеччина виграє війну.

      – У це тепер багато хто не вірить.

      – І ти?

      – І я. А тепер ходімо звідси. А то ця сатана ще застане тебе тут: від неї можна чекати чого завгодно!

      Елізабет усміхнулась:

      – Не застане. Я замкнула вхідні двері. Вона не може зайти.

      Дівчина підійшла до дверей і відсунула засув. «Слава Богу, – подумав Гребер. – Коли вже вона великомучениця, то хоч обережна й не дуже мучить себе докорами совісті».

      – Тут пахне, як на кладовищі, – сказав він. – Це, мабуть, зіпріло оте прокляте дубове листя. Давай трохи вип’ємо. – Він знову наповнив чарки. – Тепер я розумію, чому ми відчуваємо себе старими. Надто багато ми надивилися всілякого лайна. Лайна, що його розворушили люди, які старші від нас і яким варто було б не забувати про розум.

      – А я не почуваю себе старою, – заперечила Елізабет.

      Він окинув її поглядом. Справді, вона зовсім не скидалася на стару.

      – Ну й радій! – відповів Ернст.

      – Я лише почуваю себе ув’язненою, – додала дівчина. – А це гірше, ніж старість.

      Гребер сів у крісло в стилі бідермайєр.

      – Хтозна, чи не донесла ця баба вже й на тебе, – промовив він. – Може, їй кортить заволодіти всією квартирою. Навіщо тобі чекати? Тікай звідси! Прав у тебе ніяких, ти ж сама це розумієш.

      – Так, я це розумію.

      Елізабет раптом видалася Греберові впертою і безпорадною.

      – Це ніби забобон, – раптом проказала вона поквапно та змучено, так наче вже тисячу разів повторювала це сама собі. – Поки я тут, я вірю в повернення батька. Якщо ж виїду звідси, це означатиме, що я залишила його в біді. Ти це розумієш?

      – Тут нема чого розуміти. Це просто робиш. І все. Навіть коли це безглуздо.

      – Гаразд.

      Елізабет взяла чарку й випила. У передпокої заскреготав ключ.

      – Ось і вона, – сказав Гребер. – Вчасно. Очевидно, збори закінчилися рано.

      Вони прислухалися до кроків у передпокої. Гребер поглянув на грамофон.

      – У тебе є що-небудь, крім маршів? – запитав він.

      – Немає. Але марші гучні. Інколи, як починає кричати тиша, доводиться глушити її найголоснішим, що маєш.

      Гребер здивовано звів на неї погляд.

      – Цікаву розмову ми завели! А в школі нам щодня втовкмачували в голову, що юність буцімто найромантичніша пора життя.

      Елізабет розсміялася. У передпокої щось упало на підлогу. Фрау Лізер вилаялась. Потім грюкнули двері.

      – Я не вимкнула світло, – пошепки пояснила Елізабет. – Ходімо краще звідси. Іноді я просто не можу СКАЧАТЬ