.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ їх скрізь – у Франції, Голландії, Польщі, Африці, Росії. І всі вони – не тільки німецькі – мали матерів, які плакали за ними. Та навіщо він про це думає? Хіба не він ще півгодини тому, звертаючись до неба, в якому гули літаки, кричав: «Мерзотники! Мерзотники!»?

      У будинок Елізабет бомба не влучила, але на один із сусідніх будинків упала запалювальна бомба, полум’я перекинулося на два інших і тепер горіли дахи вже на всіх трьох.

      Двірник стояв на вулиці.

      – Чому ніхто не гасить? – запитав Гребер.

      Двірник показав широким жестом на місто.

      – Чому ніхто не гасить? – перепитав він. – Немає води?

      – Та води ще трохи є. Але немає тиску. Вода лише капає. А дістатися до вогню не можна. Дах із хвилини на хвилину впаде.

      На вулиці стояли крісла, валізи, картини, лежали клунки з одягом, у пташиній клітці сиділа кішка. З вікон нижніх поверхів спітнілі, схвильовані люди викидали на вулицю загорнуті в перини і ковдри речі. Інші бігали сходами вгору і вниз.

      – Ви гадаєте, що згорить увесь дім? – поцікавився Гребер у двірника.

      – Очевидно, якщо скоро не під’їдуть пожежники. Дякувати Богу, хоч вітру немає. На верхньому поверсі ми повідкривали всі крани й поприбирали речі, що легко займаються. Більше нічого не вдієш. Де ж, власне, ті сигари, які ви мені обіцяли? Я б закурив.

      – Завтра, – сказав Гребер. – Завтра неодмінно принесу.

      Він поглянув на вікна Елізабет. Поки що квартирі нічого не загрожувало. Від вогню її відділяли два поверхи. У сусідньому вікні він помітив фрау Лізер, що розгублено бігала по кімнаті. Вона клопоталася білим клунком, у якому, мабуть, була постіль.

      – Я теж зберу деякі речі, – вирішив Гребер. – Це не завадить.

      – Не завадить, – підтвердив двірник.

      Якийсь чоловік у пенсне, спускаючись сходами, боляче вдарив важкою валізою Гребера по коліну.

      – Вибачте, будь ласка, – мовив він ввічливо і водночас ні до кого й помчав далі.

      Двері квартири стояли розчинені. У коридорі лежало повно клунків. Фрау Лізер, прикусивши губу й зі сльозами в очах, пробігла повз Гребера. Він увійшов до кімнати Елізабет і зачинив за собою двері.

      Сівши в крісло біля вікна, він обдивився навколо. Кімната раптом видалася йому на диво затишною. Хвилину Гребер сидів непорушно, ні про що не думаючи. Потім заходився шукати валізи. Знайшовши дві під ліжком, замислився, що в них покласти.

      Він почав з одягу Елізабет. Брав із шафи ті речі, які вважав за потрібні. Потім відчинив комод і дістав білизну та панчохи. Невеличкий пакунок із листами поклав між туфлями. Час від часу з вулиці долинали окрики й шум. Він виглянув у вікно. Це були не пожежники, а мешканці, що виносили речі. На протилежному боці вулиці перед розбитим будинком сиділа в червоному плюшевому кріслі якась жінка в норковому манто й притискала до грудей невеличку валізу. «Мабуть, там її коштовності», – подумав Гребер і почав шукати в шухлядах коштовності Елізабет. Знайшов СКАЧАТЬ