Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тримаючи на колінах свою дитину.

      Гребер виніс із кімнати Елізабет крісло в стилі бідермайєр і тепер сидів у ньому; валізи, ранець та інші речі лежали поруч. Він спробував був віднести їх в один із вцілілих будинків. У двох квартирах йому просто не відчинили, хоча він дзвонив і бачив у вікнах обличчя. У третю його не впустили, бо там було вже переповнено. В останній якась жінка нагримала на нього: «Ще чого! А потім ще й залишитеся тут жити, еге ж?» Після цього Гребер облишив пошуки. Повернувшись до своїх речей, він побачив, що пакунок з хлібом та іншими продуктами зник. Пізніше він помітив, як сім’я, що сиділа за столом, щось нишком їсть. Люди повідверталися і похапцем запихали роти; але це могли бути і їхні власні харчі, якими вони просто не бажали ні з ким ділитися.

      Раптом Гребер побачив Елізабет. Вона пробралася через загорожу й тепер стояла серед вулиці, освітлена полум’ям.

      – Я тут, Елізабет! – гукнув він і підхопився.

      Вона обернулась. Але помітила його не зразу. Її темна постать чітко вирізнялася на тлі вогню, лише волосся світилося.

      – Я тут, – гукнув він ще раз і помахав рукою.

      Вона підбігла до нього:

      – Це ти?! Слава Богу!

      Він міцно обняв її.

      – Я не зміг прийти на фабрику, щоб зустріти тебе. Я мусив стерегти речі.

      – Я подумала, що з тобою щось сталося.

      – Що зі мною могло статися?

      Вона важко дихала в нього на грудях.

      – Прокляття, а я про це й не подумав, – мовив він приголомшено. – Я боявся тільки за тебе.

      Вона підвела очі.

      – Що тут таке?

      – Будинок почав горіти з даху.

      – А як ти? Я боялася за тебе.

      – А я за тебе. Сідай. Відпочинь.

      Вона все ще важко дихала. Гребер побачив на тротуарі відро води, а поруч чашку. Він підійшов, набрав води й подав Елізабет.

      – Випий трохи.

      – Гей, ви! Це наша вода, – гукнула якась жінка.

      – А наша чашка, – додав хлопчак років дванадцяти в ластовинні.

      – Пий, – сказав Гребер Елізабет і обернувся. – А як щодо повітря? Воно теж ваше?

      – Віддай їм їхню воду й чашку, – сказала Елізабет. – Або вилий відро їм на голови, так буде ще краще.

      Гребер підніс чашку їй до рота.

      – Ні. Випий. Ти бігла?

      – Так, усю дорогу.

      Гребер вернувся до відра. Жінка, яка кричала на нього, була з сім’ї, що сиділа біля кухонного столу. Він удруге зачерпнув з відра повну чашку, випив її і поставив на місце. Ніхто не промовив жодного слова, але коли Гребер відійшов, хлопчак підбіг до відра, схопив чашку й поставив її на стіл.

      – Свині! – гукнув двірник до людей за столом.

      Він позіхнув і знов ліг спати. Дах на першому будинку провалився.

      – Тут речі, які я спакував СКАЧАТЬ