Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зможемо переночувати й тут. Є постіль, шинель, плащ-намет.

      – Ти справді зможеш?

      – Мені здається, що спати можна скрізь, коли ти стомлений.

      – У Біндинга є будинок і вільна кімната. Але ж туди ти не хочеш?

      Елізабет похитала головою.

      – Тоді є ще Польман, – сказав Гребер. – Можна переночувати в його катакомбах. Кілька днів тому я питав у нього. А всі притулки для потерпілих тепер все одно переповнені. Якщо вони взагалі ще цілі.

      – Можна ще трохи зачекати. Наш поверх ще не горить.

      Елізабет сиділа на дощі в солдатській шинелі. Але пригнічена вона не була.

      – Мені хотілося б випити, – промовила вона. – Я маю на увазі не води.

      – У нас дещо є. Коли я спаковував речі, то за книжками знайшов пляшку горілки. Ми, певно, забули про неї.

      Гребер розв’язав клунок із постіллю. Пляшка була схована в перину, тому вона й не потрапила на очі злодієві. Там же лежала склянка.

      – Ось вона. Пити треба обережно, щоб ніхто не помітив. А то фрау Лізер донесе, що ми збиткуємося з національного горя.

      – Якщо хочеш, щоб ніхто нічого не помітив, не треба ніякої обережності. Це я вже знаю. – Елізабет узяла склянку й випила. – Чудово, – сказала вона. – Саме те, чого я хотіла. Майже, як у літній кав’ярні. Ти маєш сигарети?

      – Я взяв усі, що в нас були.

      – От і добре. Тоді ми маємо все, що нам потрібно.

      – Може, я все-таки винесу дещо з меблів?

      – Тебе туди не пустять. Та й навіщо вони нам? Адже ми навіть не зможемо віднести їх туди, де сьогодні ночуватимемо.

      – Одне з нас зможе їх постерегти, поки друге шукатиме притулок.

      Елізабет замотала головою. Вона допила решту горілки в склянці. Дах їхнього будинку провалився. Стіни, здавалося, похитнулися, й слідом за цим провалилася підлога верхнього поверху. Мешканці на вулиці закричали. З вікон бризнули снопи іскор. Полум’я злизувало завіски.

      – Наш поверх ще цілий, – проказав Гребер.

      – Не довго ще йому залишилося, – відповів якийсь чоловік позад нього.

      Гребер обернувся.

      – Чому?

      – А чому вам має бути краще, аніж нам? Я прожив на верхньому поверсі двадцять три роки, юначе. Тепер він згорів. Чому ж ваш не повинен згоріти?

      Гребер оглянув чоловіка, той був худий і лисий.

      – Я гадаю, це справа випадку, а не моралі.

      – Це – справедливість. Коли вам відомо, що це таке!

      – Не зовсім точно. Але це не моя вина. – Гребер усміхнувся. – У вас, мабуть, було нелегке життя, раз ви в неї ще вірите. Налити вам горілки? Це допомагає краще, ніж обурення.

      – Дякую. Залиште горілку собі! Вона вам іще знадобиться, коли загориться ваша конура!

      Гребер поставив пляшку.

      – Б’юсь об заклад, що не загориться!

      – Що?

      – Я пропоную побитися об заклад!

      Елізабет засміялася. Лисий СКАЧАТЬ