Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник). Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

      – Сприйматимемо все так, як воно виглядає, і не вникатимемо в його суть.

      – Гаразд. – Гребер дістав із кишені шинелі Польманову книжку. – У нас немає змоги поїхати у весільну подорож, Елізабет. Але Польман дав мені ось це – альбом із краєвидами Швейцарії. Після війни ми поїдемо туди й усе надолужимо.

      – Швейцарія… Країна, де вночі ще горить світло?

      Гребер розкрив книжку.

      – Тепер і в Швейцарії більше немає світла. Я чув про це в казармі. Ми поставили ультиматум, щоб вони маскували світло. Швейцарія повинна виконувати цей ультиматум.

      – Чому?

      – Ми нічого не мали проти, поки над нею літали тільки наші літаки. Але тепер над Швейцарією пролітають і літаки інших країн. З бомбами, на Німеччину. Коли видно освітлені міста, пілотам легше орієнтуватись. Ось чому.

      – Отже, і цьому кінець.

      – Так. Але ми з тобою знаємо принаймні одне: коли після війни приїдемо до Швейцарії, там усе буде точнісінько так, як у цій книжці. Якби в нас був альбом із краєвидами Італії, Франції чи Англії, то про них ми так не могли б сказати.

      – Про Німеччину теж ні.

      – Про Німеччину тепер теж ні.

      Вони почали гортати книгу.

      – Гори, – проказала Елізабет. – Хіба, крім гір, у Швейцарії нічого немає? Моря, тепла?

      – Чому ж! Ось італійська Швейцарія.

      – Локарно. Це тут була велика конференція на захист миру? Та, на якій ухвалили більше не розв’язувати воєн?

      – Здається, тут.

      – Недовго ця ухвала протрималась.

      – Ні. Локарно ось тут. Поглянь: пальми, старі церкви. Це Лаго-Маджіорі. А ось тут острови, азалії, мімози, сонце… І мир.

      – Так. А як це місце називається?

      – Порто Ронко.

      – Гаразд, – зітхнула Елізабет і знов лягла. – Треба його запам’ятати. Пізніше поїдемо туди. А тепер я більше не хочу подорожувати.

      Гребер закрив книгу. Він подивився на мерехтливе срібло на деревах, потім обняв Елізабет за плечі. Він відчув її тіло й побачив траву, барвінок і ще якісь червоненькі квіточки з невеличкими ніжними листочками, які ставали все більші й більші, аж поки заступили все довкола, і його очі заплющились.

      Вітер наче вмер. Почало швидко темніти. Десь далеко почувся гуркіт. «Артилерія, – подумав Гребер у напівсні. – Але звідки? Де я? Де фронт? – Він відчув поруч Елізабет і заспокоївся. – Де тут можуть бути артилерійські позиції? Очевидно, це навчальні стрільби».

      Елізабет поворухнулася.

      – Де вони? – промимрила вона. – Уже бомблять чи полетіли далі?

      – Це не літаки.

      Гуркіт не стихав. Гребер устав і прислухався.

      – Це не бомби, не артилерія і не літаки, Елізабет, – сказав він. – Це гроза.

      – А чи не зарано ще для грози?

      – Для неї законів не існує.

      Нарешті СКАЧАТЬ