Соло для Соломії. Володимир Лис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Так вельми, що Боженьці стане нас шкода. І він скаже – осьо ваші зірки.

      – Али тоді й інші люди захочуть дізнатися.

      – А ми їм не скажемо те, що нам скаже Бог.

      І Соломійка пішла до хати і стала на коліна перед іконою Христа-Спасителя. Шептала прохання до Бога. Підвелася з колін, повернулася до мами і сказала розчаровано:

      – Боженько не хоче зі мною говорити.

      Мама Соломія не знала, що сказати. Вона лише погладила доньку по голові. Соломійка підвела очі, такі, як небо в безхмарну погоду.

      – Він колись заговорить з тобою, – сказала Соломія-старша.

      – А коли?

      – Як будеш слухняною.

      Соломійка зітхає. Але через хвилину забуває про своє питання. Прибігає до матері, торкає за рукав.

      – Матусю, дивись, на мою ручку сів петрусь.[11]

      – Спитай щось у нього, – радить мама.

      – А що?

      – Що хочеш.

      – Як же дме вітер, коли ми його не бачимо? – серйозно каже Соломійка до комашки.

      «Тре’ буде обов’язково віддати її до школи», – думає Соломія.

      Петрусь розтуляє крильця і летить.

      – Полетів, полетів, – плескає в долоньки Соломійка. – Він спитає у вітру, от побачиш. Він уміє говорити з вітром.

      Соломійка просить маму, яка саме пере в ночвах білизну:

      – Я тобі поможу, добре?

      – Добре.

      Вона помагає мамі терти золою татові підштаники. Вона геть до всього береться – прати, лущити горох-квасолю, різати зело, годувати курей і качок – щоб не робили мама, тато, дід чи баба, а то й братики.

      «Золота дитина», – думає Соломія.

      Десь після трьох років «золотої дитини» Соломія-старша розуміє – їй не хочеться більше мати дітей. Вона каже про те чоловікові. Про те, що коли раптом народиться ще одна дівчинка, їй буде образливо, що вона не така вродлива і розумна, як сестра.

      Антін стоїть посеред їхнього двору. Думка жінки його радує. Не тре’ буде сушити голову над майбутнім приданим – завше клопіт, як є дочки в хаті.

      – Якщо ти так вважєєш…

      – Так. Я боюся за нашу доню. Що з неї виросте?

      – Як то що? Дівчина, потому – жінка. Заміж вийде. За доброго жениха, дасть Біг. Ми ж таки не останні люде в силі.

      – Доброго? Якби ж то доброго.

      – Я хотів сказати – багатого.

      – Багатого?

      – Ну, красива ж у нас буде дівка. І родина ни дьогтьом на лиці мазана.

      – Мені страшно, Антоне, – Соломія. – Занадто вона красива й добра. Начеб ангелочка нам Біг пуслав.

      – Яка вдалася. Ти он як її любиш. Ну, не хоч мати більше дітей, то й не тре’. Хлопачі руки вже є. А дівки – як хоч.

      – Я чогось думаю, що такої, як наша Соломійка, у нас більше не буде, – горнеться до чоловіка Соломія. – Хай буде вона одна.

      Соломія сама дивується цій думці. Нібито СКАЧАТЬ