Соло для Соломії. Володимир Лис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Свят, свят, авжеж вроки, – вдарила руками по колінах Марина. – Чуйте, людоньки, що вона гуворить?

      Руфина розтулила стиснуті кулачки, глянула на долоні й заверещала:

      – Мамо, воне вже ростуть.

      – Бородавки? А, Боженьку милий, гоніте цих циганят з нашого двору, – ще голосніше зарепетувала Марина. – Бо спалять хату і всеньке добро. Воне ж самашедці з самого малєнства, цеї Зозулики.

      Брати й сестричка отримали по кілька штурханів, доки їх випровадили за ворота. На подвір’ї зосталися лежати мертві комахи. Їх Демид вигорнув на вулицю, склювали кури.

      – Та ми їх не злякалися, – казав тим часом дорогою додому Василько.

      – Хай спробують щось нам зробети, – долучився Тарас, у якого добряче пекло вухо. – Та я тій видрі таке учвару…

      Соломійка спинилася. Глянула на братів і сумно, й сонячно водночас:

      – Не тре’ єї бити, хлопці, – сказала. – Вона й так набита. У неїному оці маленький рогатик сидить, я сама бачила. – Соломійка зітхнула. – Ни дай-Бо, ще й хвостика покаже…

      Така була Соломійчина мова. Тарасик не знав, ци сміятися, ци сміх прикусити. А Василько за руку сестричку взєв. Стис легенько пальчики. Журно йому стало. Чогось так журно, мовби кашель у грудях засів та дряпає його хлопчачі груденята.

      Над трьома малими людьми синіло небо. На другій вулиці в хаті сиділа старша Соломія коло Степанового ліжка і гладила болящого рукою по чолі. Вона ходила тепер доглядати Степана, і Антін тому не перечив. Якби Степан простяг до неї руку, вона б нічому тоже не перечила. Та він тилько дивився сумними очима.

      – Я ще виздоровію, – ото й вимовив тико, як Соломія підвелася.

      – Авжеж, – сказала Соломія.

      Її груди розривав нечутний плач.

      Маленька Соломійка вирішила піти до церкви помолитися за здоровля уцілілих джмелів і памнять неврятованих. Стара Дмитрівська церковка, хоч був буднічний день, виявилася одчинена. Завтра випадало Маковія, тож годилося підготуватися до служби Божої. Отець Андроній, ще більш постарілий і сивий, оглянув, ци лежать де треба молитовники, перевірив, ци протерли перед тим матушка і старостиха, як належить, ікони й престола. Він лишився задоволеним. Палець був чистим. Чиста ж душа отця Андронія потребувала підкріплення, особливо ж тому, що завтра, на свято, починався Успенський піст і приходила нелегка пора воздержанія. Роки брали своє, та навіть за поважних літ…

      «Али Отець Небесний те, що може, прощає, – подумав отець Андроній. – До того ж, не годиться у храмі, та ще й у піст, тримати сей напиток…»

      І він намацав рукою невеличку фляжку. Та ледве приклався, як од дверей почувся тоненький голосок:

      – Спаси Біг…

      – Спаси…

      Ледве не захлинувшись од несподіванки, отець Андроній, коли глянув у бік дверей до храму, занімів. У отворі дверей в сяйві літнього сонця стояв маленький кучерявий янгол. Він посміхався, як тільки може посміхатися СКАЧАТЬ