Соло для Соломії. Володимир Лис

Чтение книги онлайн.

      Молодший замислюється. Думає довго й зосереджено. Зрештою каже:

      – Доведеться таки її комусь оддати. А шкода.

      – Ну, й мені тоже шкода, – брат. – Тико дівчині такій, як наша Соломка, не можна без чоловіка. Зурочать.

      – Зурочать?

      – Ага. Всі старі дівки зурочені. Так наші бабуня кажуть.

      Вони біжать гратися. А Соломійка в цей час поспішала до своїх джмелів.

      2

      Джмелі. Соломійка зовсім не боялася цих великих волохатих комах. Не боялася з раннього дитинства. Ще коли ледь говорити вчилася, побачила великого джмелиська і заплескала в долоньки:

      – Мамо, птасечка.

      – Ой, то, донечко, джміль, – злякалася Соломія-старша. – Не махай ручками, бо вкусить.

      – То – птасечка, – тупнула Соломійка ніжкою. – Не вкусить. Цуєш, як піває?

      Джмелине гудіння дивним чином її приворожувало. Могла слухати, як гуде бджола, дзичить комар, пізньої весни – гудуть хрущі над садом. Але джмелине гудіння чомусь по-особливому притягувало. Наче була в цьому якась тільки їй одній зрозуміла чарівна мелодія. У тих звуках, думала Соломійка, живуть іще якісь маленькі пташечки, котрих вона не бачить. Їхній спів і складається в оте – дж-ж-ж-у. Бо пташечки не можуть вибратися з того басовитого співу. А сам спів ще здається схожим на густющу сметану, таку густу, що можна краяти ножем. Соломійка розсікала своєю ручкою повітря, уявляючи, як вона крає ту джмелину сметану. А може, й мед. Бабуня кажуть, що джмелиний мед ще солодший за бджолиний. І водночас трохи гіркуватий. А все тому, кажуть бабця, що джмелі люблять брати нектар із волошок, а найбільше з квіток великих, лапатих, яких у них так і називають – джмелики.

      – Жмелики, – сплескує долоньками Соломійка. – Хочу показувати… хочу бачити… Покажіте мені жмеликів.

      Бабуся показує. І Соломійка тепер прокладає стежку од тих джмелиних нір до дивних квіток із ще дивнішою назвою – жмелійки…

      А скілько то було крику, коли вона дізналася, що Петрик, який гон там живе, забрав собі мед із джмелиних нірок. Мусив хлопець клястися, що ніколи так не робитиме. Соломійка вже мала над ним владу. Як і над його другом і однолітком – Павликом, Павлусем, якого вона називала спочатку Павиком. Мине ще трохи часу, і Петрик з Павликом – обоє, дружно – до безтями закохаються в Соломійку.

      Вони були майже сусідами, через дві хати, народилися з різницею у чотири дні. Їхні матері – Гафія Злотиха і Маруська Плотина – вирахувавши, що діти мають з’явитися десь коло свята Петра і Павла, так постановили: доньок назовуть Петрина і Павлина, а коли сини – Петром і Павлом. Той, що першим з’явиться на світ, буде Петром, бо ж той апостол мовби старший, он і батюшка казав, що на небі найближче до Ісуса сидить. Ну, а той, хто другим буде – Павло.

      Народилися хлопчики. Петрусь був худішим, гінким, наче лозина, мав очі темно-карі, як у батька, довгі пальці (злодійські, жартувала Гафія), ледь загострений ніс і смішні настовбурчені СКАЧАТЬ