Соло для Соломії. Володимир Лис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на подвір’я панотця, терпеливо чекала, доки він вийде, не одважуючись зайти до хати. А вже як виходив, сідали парою на призьбі, й починав панотець оповідати біблійні історії – про Ноя, який великий дивний ковчег збудував, про Авраама, що сином заради любові до Бога пожертвувати хотів, про Йону, який в череві кита опинився, про битви князів і царів юдейських, про народження у яслах, поруч з ягнятами, сина Божого, про те, як маленького Ісуса перший раз до храму принесли, де уздрів його старець Симеон… Соломійка слухала, очі її росли й росли від почутих див, які вона уявити й осягнути намагалася. Особливо чомусь їй запам’яталось, як Ной із ковчега (то човен, крипа така велика, пояснив отець Андроній) голубів відпускав, аби розвідали, чи є вже де земля серед безміру води, моря-окіяну…

      – Той окіян за наше озеро більший? – наївно питала Соломійка.

      – Більший, – отець Андроній значливо вказівного пальця зводив. – У сотні тисяч разів більший.

      Його голос приглушено-рокітливий. Соломійка захоплено дивиться на піднятий палець, намагаючись уявити безмір води. Та уявляє раптом себе голубкою, котра летить над тою безкінечною водою. Вона дивиться й дивиться, шукаючи маленький острівок, хоча б такий, як посеред броду в селі, де річка Мережка розливається. Але острівка не видно. Голубці-Соломійці стає страшно. А що як вона не знайде шляху назад? Та раптом вона помічає поруч себе голуба – тильки не білого, як вона, а сивого, сивого-сивого, як… як отець Андроній.

      Вони летять удвох і раптом бачать маленький шматочок землі серед безмежі води. Соломійка знає з розповіді отця Андронія – голуб принесе Ноєві з тої землі оливкову (то дерево таке, пояснив отець) гілочку. Голуб? Один?

      – Кілько Ной пустив голубів? – питає вона.

      – Одного, – відказує батюшка, що почав був дрімати.

      – Їдного?

      Софійка розчарована. А як же голубка?

      – Потому голуб не повернувся, і Ной збагнув, що води відпливли, – чує вона голос. – Час було знову заселяти землю.

      – Шкода, – зітхає дівчинка.

      – Шкода? Чого? Земля мусила заселитися, а люди розмножуватися.

      – Що голуб був їден.

      – Їх узяв Ной пару, як і всякої тварі, – отець Андроній пригортає Соломійку. – А відпускав по одному. Так у Писанії сказано. Тобі не холодно?

      – Ні. Мені тепло.

      Їй тепло од цих розмов, од чогось такого, що й не пояснити словами.

      Коли ж Соломійка якось не приходить на ці їхні посиденьки, отець Андроній тривожиться і рушає до її оселі. Може, захворіла? Ні, вона здоровенька. Сидить на подвір’ї на колоді і чистить ножиком молоду бульбу. Після привітання «Слава Богу!» – «Навіки слава!», зводить на вітця блакитні оченята, гукає:

      – Тарасику, принеси батюшці ще одного ножика. Він мині поможе бульбу чистити.

      Отець Андроній не знає – сердитись йому чи сміятися? Повагавшись, покірно опускається, СКАЧАТЬ