Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Іноземець мав доволі тривалу бесіду зі штабс-капітаном, водячи його попід руку напівпорожнім пероном. Покровський уважно слухав, трохи схилившись до пузаня, бо ж був значно вищим за нього.

      – Думаю, це не голландець, – не вгавав Перец. – Бачив я на Бессарабці голландців. Вони всі як вежі. А цей – хіба півголландця, – посміхався.

      Коли пара припинила ходити пероном, спинилась, товстенький пан вийняв з внутрішньої кишені кілька конвертів і передавав їх по одному Покровському з якоюсь особливою шаною. Щораз, як той брав до рук передачу, піднімав над головою капелюха, що могло означати глибоку подяку.

      – Дивно все це, – не витримав тривалої мовчанки Абрамов. Він, як і інші, споглядав за сценою, що відбувалась на віддалі від них. – Шкода, що ні рожна не чути. Як ви думаєте, він нам перекаже, про що базікали? Чи це якась таємниця?

      – Що ж тут дивного? – питав не так у Переца, як у Юрія Федір Кулятинський. – І навіщо чекати, допоки нам хтось щось перекаже? Чоловічок той передає нашому Леоніду зібрані громадою гроші на нас, волонтерів. До того ж просить, – Куля примружив очі й уп’явся поглядом у чиновника, – щоб ми взяли із собою деякий… особливо цінний багаж. О, бач, Леонід не дуже цим потішений, хоча гроші бере. Той пояснює йому, що з багажем усе буде гаразд і в потязі і на судні, бо ж про усе домовлено й за все заплачено.

      – Ти читаєш по губах? – захоплено вигукнув Абрамов і зробився схожим на дитину, яка вперше побачила перед собою святого Миколая.

      – А чого б мене сюди записали? Взагалі я навіть до служби не придатний – у мене невиліковна хвороба серця. Я хотів же ж просто в експедицію в Африку… Але як така оказія вийшла, то чого ж не використати її на свою користь. На експедиції зараз грошей не знайдеш, – якось криво посміхнувся історик.

      – Потрібен, значить, ти був, якщо взяли з хворобою, – замислився вголос Абрамов і тут-таки запитав: – А мене чого? Мого товариша забракували, хоч і муштрувався зі мною в тому гренадерському полку, а мене оце приписали. Дивно все це.

      – Нічого дивного, – спокійно виголосив Семенов. – Напевно, і в тебе є якісь таланти, про котрі ти сам не здогадуєшся. Заговорити до смерті ворога можеш… наприклад.

      – І то правда, хлопці, – плеснув себе по голові Перец. – Ач, не усіх же в цю експедицію взяли. Більшість же залишили в Тифлісі, а нас цейго… Укр он у картах, як миша в сирі, розбирається, – тицьнув у Юрка. – І усе щось пише. Будеш ти, Укре, у нас за писаря.

      – Ти також у картах мастак, – пробасив Заза Квінкідзе.

      Перец посміхнувся, згадуючи, як обіграв дорогою до Петербурга не одного дурника. Грав на інтерес, тобто на гроші, грав з неабиякою спритністю й без найменшого обману. Прораховував усі ходи супротивника з математичною точністю на декілька ходів наперед.

      – Та що карти? – питав, підморгуючи. – Я в шахах справжній гросмейстер.

      – Повертається, – попередив Юрій, бо першим побачив, що Леонід, поручкавшись СКАЧАТЬ