Загублений між війнами. Наталка Доляк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Загублений між війнами - Наталка Доляк страница 52

Название: Загублений між війнами

Автор: Наталка Доляк

Издательство:

Жанр: Современная зарубежная литература

Серия:

isbn: 978-966-14-9881-4, 978-966-14-9877-7, 978-966-14-9880-7, 978-966-14-9252-2

isbn:

СКАЧАТЬ екзальтована людська маса штовхалась, кожен намагався підійти ближче до вагонів, у яких заховались змучені надмірною увагою червонохрестівці. Ті, що проводжали, хапали за руки лікарів, санітарів та сестер милосердя, якщо ті необачно виставляли їх у відчинені вікна. Бігли за потягом, допоки не скінчався перон, а той потяг усе не міг набрати швидкості. Одну даму середніх років якось ненароком зачепили, і вона полетіла шкереберть на колію. Потяг спинили. Допоки даму рятували, машиніст швидкісного потяга невесело констатував помічникові:

      – Відставання від графіка – двадцять хвилин. За свою довгу трудову діяльність жодного разу не порушував графік.

      Машиніст хвилювався, чекаючи слушного моменту врятувати потяг із обіймів знервованих громадян. Усі, включно із проводжаючими, відчули полегшення, коли поїзд, втомлено пихкаючи, вичовгав за територію вокзалу й завихляв хвостом, як риба, що втекла від рибалки, зірвавшись із гачка.

      – Ця війна стає занадто популярною, – резюмував Покровський, і з ним дистанційно погодився машиніст поїзда, який дав протяжний гудок – сповістив: починається мандрівка до спокійної та розміреної Європи.

      Тифліські волонтери розташувались на своїх полицях у доволі комфортабельному вагоні. У кожному купе розміщувалось по двоє подорожніх. Вікна на відміну від попередніх потягів оздоблювались будуарними фіранками з бордового оксамиту, а підлоги були встелені візерунчастими килимками. Люб’язні стюарти в чорних уніформах пропонували послуги.

      – Панове, можете пройти до третього вагону, там ресторація, – повільно пояснювали, відчинивши двері купе.

      – Дякую, у нас усе своє, – штабс-капітан давав зрозуміти, що не варто аж надто часто турбуватись через пасажирів трьох купе.

      Група виявилась щедро забезпечена провіантом: закусками, вином, фруктами й цукерками – в такій кількості, що дорогою доводилось деякі продукти викидати, бо вони починали псуватись. Їдло було складене у кілька невеликих плетених кошиків і занесено до купе Покровського членами голландського комітету допомоги бурам. Командував завантаженням харчів, ще до відправлення потяга, худий, як шпичка, поляк, із яким Кулятинський перекинувся декількома словами. Поляк багатозначно потискав кожному з хлопців руки своєю холодною, схожою на оселедець долонею.

      – Бачте, поляки бувають не лише російські, а й голландські. Де лишень нашого брата немає…

      – І нашого, – докинув свого Абрамов.

      Наступного дня прибули до Берліна. У столиці Германської імперії попри велелюдність не було так гамірно, як у російських великих містах. Безкінні електричні трамваї спокійно просувались від зупинки до зупинки, деренчали і скреготали, ніхто з пасажирів не стрибав у вагони на ходу, як це було заведено в євразійських широтах. Гурчали бензинові автобуси, виготовлені на заводі «Бенц». У салонах автобусів сиділо вісім щасливих пасажирів, котрим необхідно було дістатись у передмістя Берліну. Наряду з механічним СКАЧАТЬ