Загублений між війнами. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ палубу й потім не чистити її. Його повсякчас мутило, але не вивертало – перестороги з відром виявилися зайвими.

      – Матрос другого класу Покос! – кричав боцман, побачивши, у якому безглуздому вигляді розгулює його підлеглий.

      Матрос Покос нашвидкуруч знімав з шиї відро та підходив до начальника. Той мав звичку подовгу перечитувати новачкам у морській справі їхні обов’язки на борту судна.

      – Матрос зобов’язаний знати, – боцман наголошував на кожному сказаному слові, дивлячись впритул на Юрка, – розташування на судні протипожежного й аварійно-рятувального майна та обладнання. Матрос повинен вміти нести ходові і стоянкові вахти згідно з судновим розкладом. Матрос повинен виконувати малярні і такелажні роботи, а також роботи з обслуговування корпусу і надбудов. Брати участь в інших суднових роботах, швартових операціях, відкритті і закритті вантажних трюмів і приміщень, підготовці до роботи суднових вантажних засобів, у всіх суднових приборках; знати морські сигнали, – невеличкий на зріст боцман переводив дух. – Повторити.

      Юрій повторював, намагаючись нічого не забути. Забував хіба про хитавицю.

      – У правилах щось сказано про носіння на шиях порожніх відер? – посміхався й посилав матроса перевірити вантажні трюми.

      Під час переходу з Керчі до Сухума Покос опанував ази додаткової професії. Добре знав, де що є на судні, вже ніколи б не назвав камбуз кухнею й серед ночі міг перелічити усі швартові пристрої від брашпилів до лебідок.

      Зійшли на берег, перед цим отримавши непогану плату за роботу. І, лише торкнувшись ногою тверді, почали мізкувати, що робити далі. Кілька днів вирішили затриматись у місті, а далі мандрувати колишнім Абхазьким князівством вглиб Кавказу.

      Абхазькі гірські хребти, густо вкриті буйною рослинністю, торкалися вершинами низького неба й купали підніжжя в розлогих озерах. Тих озер більше сотні, а тих гір – скільки сягає око. На мулах Юрій і Петро дістались із Сухума до Ткуарчалу. Це затишне село припасувалось в одній із западин гірського рельєфу. Головним багатством, а заодно й джерелом доходів селян вважався мед. Про це розповів охочий до балаканини завсідник таверни, куди зайшли перекусити подорожні. Абхазець добирав слів, довго обмізковував кожне й вимовляв з приємним на слух акцентом, притаманним кавказьким народам. І дійсно, над селом здіймався ледь чутний, але постійний бджолиний гул. Ці трудівники, що збивались у численні рої, збирали мед у лісах, що, як і гори, оточували з усіх боків Ткуарчал. Чоловік розповідав Покосові про бджіл, коли Гаркуша домовлявся про щось із іншим провідником, котрий міг взяти їх із собою до іншого населеного пункту.

      – Ми з України. Ми любимо мед. – Письменник пішов на зближення з говірким абхазцем. – Юрій.

      Абхазець чекав продовження.

      – Юрій Покос.

      Абхазець дивився спідлоба, з ледь вловимою посмішкою.

      – Селянин, – додав Покос, думаючи, СКАЧАТЬ