Українська драматургія. Золота збiрка. Иван Котляревский

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Не пiду.

      Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся, та пiсеньки заспiвай, то вона i пiде. От я i заспiваю:

      На курочцi пiр’ячко рябоє;

      Любимося, серденько, обоє.

      Диб, диб на село,

      Кив, морг на нього.

      Я не дiвка його.

      Не пiду я за нього.

      Ой полола дiвчина пастернак

      Та сколола нiженьку на будяк.

      Диб, диб на село… и проч.

      Не так болить нiженька з будяка,

      Ой як болить серденько вiд дяка.

      Диб, диб… и проч.

      Ой, чия ти, дiвчино, чия ти?

      Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?

      Диб, диб… и проч.

      А що? чи хороша моя пiсня?

      Уляна. Така точнiсiнько, як ти, що нiчого i не второпаєш. Ось слухай, яку я тобi заспiваю. (Поет.)

      В мене думка не така,

      Щоб пiшла я за Стецька.

      Стецько стидкий!

      Стецько бридкий!

      Цур тобi, не в’яжися!

      Пек тобi, вiдчепися!

      Божевiльний!

      Не дурна я i не п’яна,

      Щоб пiшла я за Степана.

      Стецько стидкий… и проч.

      Лучче впасти менi з дубу,

      Чим йти замiж за Кандзюбу.

      Стецько стидкий… и проч.

      Лучче менi з мосту в воду,

      Чим достатися уроду!

      Стецько стидкий… и проч.

      А що, Стецю, чи хороша моя пiсенька?

      Стецько (долго смотрит на нее молча, потом вдруг вскрикивает). Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так вона дуже погана! Зачим ти її спiваєш? Га?

      Уляна. Та я тобi i спiваю i кажу, що не люблю тебе i не пiду за тебе.

      Стецько. Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тiльки скажи йому, що вiн бреше, то так по пицi ляпанця i дасть. (Вздохнув.) Я вже пробував.

      Уляна. Так що ж? То батько твiй, а то я тобi кажу, що не хочу.

      Стецько. Не треба менi твого хотiння, пiдеш i без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.

      Уляна. А чого менi дрочитись? Я не скотина, нехай Бог милує! А щоб я пiшла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.

      Стецько. Ей!.. чи Прiсько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай, та iди. Ось коли б ти вже була моя жiнка, та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобi пику побив, як менi батько часом б’є; а то ще тепер не можна. Батько казав, пiсля весiлля можна жiнку бити скiльки хоч, а тепер не можна. Дарма! я i пiдожду. А поки ще ласкою просю: пiди за мене!

      Уляна (в сторону). Що менi з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його пiддурювати.

Явление пятое

      Те же и Олексий, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.

      Стецько. Оце ж увечерi і старостiв пришлемо. Чи присилать?

      Уляна. А як же? присилай, присилай. (В сторону.) Побачиш, якого облизня пiньмають.

      Стецько. А пiч колупатимеш?

      Уляна. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поковиряю. (Дерет его по лицу пальцами.)

      Стецько (оправляясь, хохочет). Бач, яка жартовлива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити?

      Уляна. Затим, що я тебе шаную (тихо), – як ту собаку рудую!

      Олексий (в сторону, с огорчением). СКАЧАТЬ