Українська драматургія. Золота збiрка. Иван Котляревский

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мамо, що крепак. Пани у нього добрi, про них усюди така чутка iде.

      Одарка. Та хоч вони i добрi, та пани! Як-таки се можна, щоб тобi з волi та у неволю; була казенна, та пiдеш у пiдданство; була городянка, та станеш селянкою!

      Уляна. Де б я нi була, чим би я нi стала, то менi i байдуже. Менi за ним буде усюди добре, бо я люблю його!

      Одарка. А того i не подумаєш, як тебе поженуть на панщину?… Ох, менi лихо! Мою Улясю та на панщину!

      Уляна. А чим панщина страшна? Так зате не знатимемо нi подушних, нi десятських, нi хвонарних; усе то пани за своїх людей платють. Та i на мойцi – чи мало там панських? Так усi-то, крий Боже, як то хвалються, що як добре за панами жити!

      Одарка. Та вже ж, Улясю, як собi хоч, а я тобi мати, так я тобi скажу: скорiш в мене на долонi волосся виросте, чим я вiддам тебе за Олексiя. Та вже тут нiчого патякати: я вже старому Кандзюбi казала, щоб сьогоднi i старостiв присилали.

      Уляна. Ох, менi лихо! сьогоднi?…

      Одарка. Сьогоднi, сьогоднi. Чого тут вiдкладати? Постiй же, доню, тут; Стецько прийде, та й поговорите собi любенько; а ти не безумствуй, будь до нього приязна…

      Уляна. Об чiм з таким дурнем i говорити? Я не вмiю…

      Одарка. Потурай! Дiвка з парубком аби б зiйшлись, а то найдуть, об чiм говорити, а часом i мовчки ще й лучче подружать; я се добре знаю. – Посидь же за воротами, а я пiду лагодити обiдати. (Уходит.)

      Уляна (одна). Так такая-то моя доленька нещасливая? Так такому-то дурневi достанеться орудувати надо мною? Так такий-то йолоп наругається над моєю русою косою? Що менi у його багатствi? Казала ж наша паламарка: через золото, каже, сльози ллються. Наварю i борщу, i усякої страви, та як воно буде розведено моїми слiзоньками, чи пiде ж у душу? Буде i одежа хороша, i постiль бiла, та коли стiна нiма, з ким буду розмовляти, у кого порадоньку узяти? З Олексiєм пiшла б на край свiта, старцевому сухаревi буду рада, з калюжi водицi нап’юся, аби б вiн, мiй милий, мiй голубонько сизий, мiй Олексiєчко, менi подав! Коли ж горе i бiда постигне, то аби б вiн був бiля мого серденька, вiн не дасть менi сплакнути; а як приголубить мене, то i усю бiдоньку забуду. (Развертывает купленный платок и, рассматривая его, поет.)

      Хусточко ж моя шовковая!

      Чи на те ж я заробляла,

      Щоб нелюбу, та й немилому,

      Та її я почiпляла?

      Хусточко моя шовковая!

      Обiтри мої слiзоньки!

      Нехай же, нехай же вiд них

      Полиняють квiтоньки!

      Хусточко моя шовковая!

      Прийшлось тебе заховати.

      З плiточкою та i дротяною

      Тепер треба привикати!

      Хусточко моя шовковая!

      Не доставайся ворогу.

      Покрий мої яснiї очi,

      Як я ляжу у гробу!

Явление четвертое

      Уляна и Стецько выходит скоро; разинув рот и размахивая руками, идет и, увидев Уляну, останавливается, сам с собой смеется, охорашивается; подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом говорит.

      Стецько. Та й патлата! (Смеется громко и, подошел к Уляне, вдруг перестает и, долго подумав, говорит.) А що в вас варили?

      Уляна (стоя на месте, не обращает на него внимания и печально отвечает). Нiчого!

      Стецько (долго вспоминая). СКАЧАТЬ