Українська драматургія. Золота збiрка. Иван Котляревский

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пробi кричала, що у животi пече, та до вечора і вмерла. Ось повезiте лишень i ви по знахурам, то й вам таке щастя буде.

      Одарка. Та я ж возила, i де то вже не була! Була i у Тишках, була i у Деркачах, об правiй середi аж у Водолагу їздила; так що ж? Усi ув один голос кажуть: «Починено та й починено». Та, спасибi, вже у Островерхiвцi ворожка, так та заочi вiдгадала; каже, що любощiв давано, та, не вмiючи, переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява молодиця, а в неї хата з немазаним верхом. От як ув око улiпила! Чи знаєте Грициху, старого Пискавки невiстку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама чорнява, та й верх на хатi немазаний. Я ще її, падлюку, буду позивати, щоб не вiдбивала мужика. – Ну, одже ж то ворожка i дала менi зiлля та й каже: «Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху пiвнiч, як першi пiвнi заспiвають», а я, собi на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що перших пiвнiв не почула та дала, як другi заспiвали. Що ж: як випив, як зскоче, як дерне з хати, та на вулицю, а там як чкурне, так аж ляпотить; та й поченчекував аж на Косолапiвку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та вiд того часу ще гiрш п’є. Та вже хiба крадькома вирветься, а то як того цуцика на верьовцi держу.

      Кандзюба. Де ж вiн тепер?

      Одарка. Оттам заперла, нехай висидиться.

      Прокiп (за воротами поет). Била жiнка мужика, за чуприну взявши…

      Кандзюба. Бач, де обiзвався! – Здоров, приятелю; а ходи ке сюда!

      Прокiп. Рада б душа в рай, так грiхи не пускають. Як жiнка скаже.

      Кандзюба (Одарке). Випустiть-бо його, будьте ласкавi. Маю до вас дiло.

      Одарка. Ану вже iди сюди, iди! (Прокип выходит.)

ТЕРЦЕТ

      Кандзюба.

      Послухайте мене.

      Ось будьмо ми сватами!

      Одарка.

      Кажiть, кажiть, у чiм?

      Сьому ми радi сами.

      Прокiп.

      На вольну щоб сходить?

      Горiлки принести?

      Одарка.

      Та годi тобi, дурню,

      Не знать про що товкти!

      Вiн, знай, своє. (Кандзюбе.)

      Кажiть, а що таке?

      Кандзюба.

      А що? Дочка в вас є?

      Прокiп i Одарка.

      Є, є!

      Кандзюба.

      Така, що треба годувати?

      Одарка.

      Хоч сьогоднi вiддавати.

      Кандзюба.

      Сина маю.

      Прокiп i Одарка.

      Знаю.

      Кандзюба.

      Так вiддайте!

      Одарка.

      Потурайте! Чи вiн нам рiвня?

      Прокiп.

      От i треба добувати.

      Та на вольну швидш чухрати.

      А де твоя гривня?

      Одарка (мужу).

      Вiдв’яжися; врагова дитина!

      (Кандзюбе.)

      Усяк зна,

      Що в вашого сина

      Та клепки нема!

      Кандзюба.

      Щоб то як?

      Одарка.

      Та так:

      Прибитий на цвiту.

      Кандзюба.

      Тю-тю!

      Та СКАЧАТЬ