Українська драматургія. Золота збiрка. Иван Котляревский

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ заставляв?

      Прокiп. Оттак пак! Чи я ж винен, коли шинкар у борг не дає?

      Одарка. Та нащо ти п’єш?

      Прокiп. Але, нащо! Шинкар дуже до мене добрий, хоч опiвночi прийду, то й вiдчиня; та таки i горiлка не розведена. Вже пак до кабатчикiв не пiду. Та нащо i горiлку вигадали, коли її не пити? Якби її не було на свiтi, то я б i не пив. Тогдi б послухав тебе.

      Одарка. Ох, моя головонька бiдна! Що менi з п’яницею робити? Усе одно товче: усе пить та пить. А за що вже й пити? Коли б не своїми бубликами торгувала, то досi усi б з голоду попухли! Який мене гаспид понiс за сього п’яницю? – Була козир-дiвка: чи на вулицi, чи у танцях, чи в дружках, чи у колядцi, – усiм була голова; на жарти, на скоки, – усiм була приводниця! А й казала покiйнiй матерi: «Не вiддавай мене, мамо, за мужика, за хлiбороба, я собi дiвка не проста: мiй дiдусь та був на Iванiвцi попом; та його мати – що вона протiв мене? Вона сластьоним торгувала, а я собi бублейниця, та ще й перва по базарю. Старша сестра за школяром, може, й за мене лучиться панич з правленiя». Так-таки iди та iди! От же i пiшла; от i живу! Люди у щастi та у багацтвi i не чують, як живуть; а я занапастила себе. Де мої молодiї лiта? Де моя дiвичая краса? Усе заїв оцей п’яниця, шибеник, харцизяка, воло… (Увидев, что Прокип между тем все тихо пробирался и чуть было не ушел, бежит за ним.) А куди-то, куди? Тривай лишень! (Тащит его из-за кулис за чуб.) Ось так же, коли честю не слухав.

ДУЭТ

      Одарка.

      Чи я ж тобi не говорила?

      Чи я ж тобi та не велiла?

      Щоб ти дома сидiв

      I на вольну не ходив?

      Прокiп (кланяясь).

      Ой ти, жiнко моя!

      Ти, голубко моя!

      Пусти ж мене прогулятись,

      Коли ласка твоя!

      Одарка (толкая его во двор и затворяя ворота).

      Ой, тут гуляй, мiй миленький!

      Мов той цуцик кривенький,

      Сиди там, пропадай

      I нiкуди не втiкай!

      Прокiп (из-за ворот).

      Та тут же я скучатиму,

      Усiм, усiм казатиму:

      Била жiнка мужика,

      Била, била i товкла!

      (Вместе.)

      Не брешу я, не брешу:

      Била жiнка i товкла!

      Брешеш, брешеш,

      песька донько,

      Била мене i товкла.

      Одарка.

      Брешеш, брешеш, вражий сину!

      Я не била, не товкла.

      Потягла я за чуприну,

      Тiльки страху задала.

      Одарка. Сиди, сиди собi там, мандрований цуцику! Та й гляди: ось тiльки хоч ногою вийдеш, то не побоюся грiха, битиму, кажу тобi, що битиму. Коли б менi знати, як то у панiв бува? Адже розказувала клюшниця отого пана, що у великих хоромах з зеленим верхом живе, так, каже, панi так над паном вередує, що i крий Боже! I чого б то нi забажала, – чи мочених кисличок, чи нiмецьких медяничкiв, чи якої хустки або одежi, то усе i є: хоч опiвночi забажа чого, то усе їй i поставля, i без її волi з хати не iде. Через що-небудь же вона так їм овладала? Вже ж не приходиться жiнцi мужика бити; хiба у панiв така мода? А дуже б добре було, якби ми по-панськи вередували над мужиками!

Явление второе

СКАЧАТЬ