Українська драматургія. Золота збiрка. Иван Котляревский

Чтение книги онлайн.

      Кандзюба.

      Прокiп.

      Одарка.

      Обнявшись, приплясывают.

      Одарка. Е! тривайте лишень: ще треба дiвки спитати, як-то вона ще скаже?

      Кандзюба. Хiба вона часом i не туди?

      Одарка. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варiте з салом, а з яловичиною; то м’яса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та що-небудь i вигадує; така вже собi нiжна! То щоб i з женихами не стала вередувати.

      Кандзюба. Та вона ж не панянка! Нехай вже тi вередують, поки довередуються до свого. Та нiчого грiха таїти, тепер i усюди така мода: нашi мужички – так усе б то за мiщан; а мiщанка вже i об купцевi не дуже дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента! то i гляди: дiвують, сердешнi, до того, що можна буде їми на Донцi греблю загатити. – А з своєю як хочете, а я людей пришлю. Не наробiть тiльки бешкету.

      Одарка. Та не бiйтесь, не бiйтесь, присилайте-таки старостiв; вже ж вона не без розуму, вмiє розсудити.

      Кандзюба. Спасибi ж за ласку. Ждiть вiд нас людей по закону, увечерi; а я Стецька пришлю, нехай з дiвкою… Я щось її не знаю; а як її зовуть?

      Одарка. Та Уляна ж i досi.

      Прокiп. Та ще й Прокiпiвна.

      Кандзюба. Так нехай мiй Стецько з Уляною, як там треба, поговорють; а ви її навчiть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого часу.

      Повторяют последний куплет.

      (Вместе.)