Українська драматургія. Золота збiрка. Иван Котляревский

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ i не чув.

      Стецько. Водили, голубчику! Сказано, слухай батька, та не втiкай.

      Олексий. Що ж тобi було у приводi?

      Стецько. Потилицю виголили та й пустили. Не що!

      Олексий. Через що тебе не прийняли у салдати?

      Стецько. Та так, бiда сталася: не зумiв пальцiв перелiчити. (Перебирает пальцы.) Та й до бiса ж їх на руках. Станеш їх лiчити, та так один одного i попережа. Ось бач! (Перебирая пальцы, задумался.) На якого гаспида так багацько пальцiв? Еге? А я знаю. Ось, бач, Уляно! Як би ти з одним пальцем та зложила собi дулю? Еге! Не можна-бо, хоч як, та не можна.

      Одарка (из-за ворот кричит). Уляно, Уляно! А iди обiдати!

      Уляна. Зараз, мамо, прийду.

      Одарка. Коли Стецько тут, клич i його.

      Стецько. Ось-осьдечки я. Обiдати? Зараз. Що то вже я люблю обiдати! Я б i вдень i вночi усе б обiдав. (Уходит во двор.)

      Олексий. Що, Уляно, чула? От за якого дурня iдеш!

      Уляна. Чи я ж сама за нього iду, чи що?

      Олексий. А як же? коли i за рушниками велiла присилати? Я сам чув. Прощай, Уляно! Бог з тобою! Тiльки мене i бачила. Сам собi смерть заподiю.

      Уляна (бросаясь к нему). Олексiєчку, мiй голубчику! I я без тебе не хочу на бiлiм свiтi жити! Не вмирай без мене, озьми i мене з собою! Не покинь мене сиротинкою!

      Олексий (стоит, не обнимая ее). Так се правда? Де ж твоя божба, Уляно? Тяжко моєму серцю, коли вже й ти не держиш правди i мiняєш того, хто тебе любив, вiд щирого серця… дуже, дуже любив… i мiняєш на кого? Не боїшся ж ти Бога, га?

      Уляна (все обнимая его). Бога я боюсь, люблю тебе, мiй лебедику, мiй сизий голубоньку; час вiд часу бiльш люблю, чим уперш на вулиці зiйшлися. Не покинула б я тебе нiзащо на свiтi; що ж будеш робити? Не моя воленька: мати силує!

      Олексий. Ти ж їй казала, що мене любиш?

      Уляна. Казала усе: казала, що не хочу за Стецька, казала, що коли не за тебе, то й нi за кого не пiду; так i говорити не дає. Та вже ж: на усе пiду, а за Стецьком не буду. Приголуб же мене у останнiй разочок! (Обнимаются.)

ДУЭТ

      Уляна.

      Горе, лихо i бiда!

      Не дають за тебе!

      Олексiю, серце моє,

      Не покинь ти мене!

      Олексий.

      Не вбивайсь, моя Уляно!

      Буду вiчно я любити,

      Бо нiяк менi не можна

      Без тебе на свiтi жити!

      Уляна.

      Я боюся зоставатись;

      Вже i мати скоро вийде.

      Олексий.

      Тяжко, важко розставатись!

      Що ж? Нехай же хоч i прийде.

      В ноги їй оттут впаду.

      Слiзоньками обiллю.

      Уляна.

      Станьмо ми її молити,

      Станьмо жалiбно просити:

      (Вместе.)

      Не розлучай нас, мамо рiдна!

      Ой, дай пожити ще нам, бiдним!

      Не пий, не пий ти нашой кровi,

      Не розривай мiж нас любовi!

      Уляна.

      Умру без тебе, Олексiю!

      Олексій.

      Собi я смерть заподiю!

      (Вместе.)

СКАЧАТЬ