Українська драматургія. Золота збiрка. Иван Котляревский

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ коли вiн в полi, тогдi вiн на волi.

      Ой, коли б ти, доле, вийшла ко мнi в поле,

      Тогдi б ти згадала, кого обижала.

Явление 9

      Петро и Микола.

      Петро. А що, Миколо! яка чутка?

      Микола. Не успiв нiчого i спитати. Лихий принiс возного з виборним. Та тобi б треба притаїтись де-небудь. Наталка обiщала на час сюда вийти.

      Петро. Як я удержусь не показатись, коли побачу свою милу?

      Микола. Я кликну тебе, коли треба буде.

      Петро прячется.

Явление 10

      Микола и Наталка.

      Наталка (выходя поспешно). Що ти хотiв сказати менi Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збiгаються.

      Микола. Нiчого. Я хотiв спитати тебе, чи ти справдi посватана за возного?

      Наталка (печально). Посватана… Що ж робить, не можна бiльше сопротивлятися матерi. Я i так скiлько одвильовалася i всякий раз убивала її своїм одказом.

      Микола. Ну, що ж? Возний – не взяв його враг – завидний жених. Не бiйсь, полюбиться, а може, i полюбивсь уже?

      Наталка (с упреком). Миколо, Миколо! Не грiх тобi тепер надо мною смiятись! Чи можна менi полюбити возного або кого другого, коли я люблю одного Петра. О, коли б ти знав його, пожалiв би i мене, i його.

      Микола. Петра? (Поет.)

      Що за того Петруся

      Била мене матуся.

      Ой, лихо, не Петрусь,

      Лице бiле, чорний ус.

      Наталка (заплакав). Що ти менi згадав! Ти роздираєш моє серце. О, я бiдна! (Помолчав, указывает на реку.) Бачиш Ворскло?… Або там, або нi за ким.

      Микола (показывает в ту сторону, куда спрятался Петро). Бачиш ту сторону? Отже, i в Ворсклi не будеш, i журитись перестанеш.

      Наталка. Ти, менi здається, побувавши довго в городi, ошалiв i совсiм не тим став, що був.

      Микола. Коли хочеш, то я так зроблю, що i ти не та будеш, що тепер.

      Наталка. Ти чорт знаєть що верзеш, пiду лучче додому. (Хочет уйти.)

      Микола (удерживает). Пожди, одно слово вислухай, та й одв’яжись од мене.

      Наталка. Говори ж – що такеє?

      Микола. Хочеш бачити Петра?

      Наталка. Що ти? Перехрестись! Де б то вiн взявся?

      Микола. Вiн тут, та боїться показатись тобi, потому що ти посватана за возного.

      Наталка. Чого ж йому боятись? Нам не грiх побачитись, я iще не вiнчана… Та ти обманюєш!..

      Микола. Не обманюю – приглядайся! Петре, явись!

      Наталка при появлении Петра вскрикивает: «Петро!» Петро вскрикивает: «Наталка!», оба стремятся друг к другу, обнимаются.

      Немая сцена.

      Микола (поет).

      Поблукавши, мiй Петрусь

      До мене оп’ять вернувсь.

      Ой, лихо, не Петрусь,

      Лице бiле, чорний ус.

      Петро. Наталко! В який час тебе я встрiчаю!.. I для того тiлько побачились, щоб навiки розлучитись.

      Наталка. О Петре! Скiлько сльоз вилила я за тобою. Я знаю тебе i затим не питаюся, чи iще ти любиш мене, а за себе – божусь…

      Микола СКАЧАТЬ