Українська драматургія. Золота збiрка. Иван Котляревский

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ От вам i Полтавка! Люблю за обичай!

      Терпилиха. Вислухайте мене, мої рiднiї! Дочка моя до сього часу не була такою упрямою i смiлою; а як прийшов сей (указывает на Петра) шибеник, пройдисвiт, то i Наталка обезумiла i зробилась такою, як бачите. Коли ви не випровадите вiдсiль сього голодрабця, то я не ручаюсь, щоб вона i мене послухала.

      Возный и выборный (вместе). Вон, розбишако, iз нашого села зараз… I щоб твiй i дух не пах! А коли волею не пiдеш, то туда заправторимо, де козам роги правлять.

      Терпилиха. Зслизни, маро!

      Петро. Утихомиртесь на час i вислухайте мене: що ми любились з Наталкою, про те i Богу, i людям iзвiсно; но щоб я Наталку одговорьовав iти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матерi i поселяв несогласiє в сiм’ї – нехай мене Бог накаже! Наталко, покорися своїй долi, послухай матерi, полюби пана возного i забудь мене навiки! (Отворачивается и утирает слезы. Все показывают вид участия в горести Петра, даже и возный.)

      Терпилиха (в сторону). Добрий Петро! Серце моє против волi за його вступається!

      Наталка плачет, возный рассуждает.

      Выборный. Що не говори, а менi жаль його.

      Микола. На чiм то все се окошиться?

      Возный (Петру). Ти, вашець, – теє-то як його – куда тепер помандруєш?

      Петро. Я iшов в Полтаву, но тепер пiду так, щоб нiколи сюда не вертатись… Iще пару слов скажу Наталцi. Наталко! Я через тебе оставив Полтаву i для тебе в дальнiх сторонах трудився чотири годи; ми з тобою виросли i згодовалися вкупi у твоєї матерi, нiхто не воспретить менi почитати тебе своєю сестрою. Що я нажив – все твоє: на, возьми! (Вынимает из-за пазухи завернутые в лубки деньги.) Щоб пан возний нiколи не попрекнув тебе, що взяв бiдну i на тебе iздержався. Прощай! Шануй матiр нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду.

      Наталка. Петре! Нещастя моє не таке, щоб грiшми можна од його одкупитися: воно тут! (Показывает на сердце.) Не треба менi грошей твоїх. Вони менi не поможуть. Но бiдою нашою не потiшаться вороги нашi… I моїй жизнi конець недалеко… (Склоняется на плечо Петру.)

      Терпилиха (подбегает и обнимает Петра). Петре!

      Наталка (обнимая Петра, говорит матери). Мамо! Кого ми теряємо!

      Микола (выборному). А тобi як вiн здається?

      Выборный. Такого чоловiка, як Петро, я зроду не бачив!

      Возный (вышед вперед на сцену). Размишлял я предовольно, i нашел, что великодушной поступок всякiї страстi в нас пересиливаєть. Я – возний i признаюсь, что от рожденiя моєго расположен к добрим дiлам; но, за недосужностiю по должностi i за другими клопотами, доселi нi одного не здiлал. Поступок Петра, толiко усердний i без примiсу ухищренiя, подвигаєть мене на нижеслiдующеє… (К Терпилихе.) Ветхая деньми! благословиши лi на благоє дiло?

      Терпилиха. Воля ваша, добродiю! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.

      Возный. Добрий Петре i бойкая Наталко! Приступiте до мене! (Берет их за руки, подводит к матери и говорит.) Благослови дiтей своїх щастям i здоров’ям. Я одказуюсь од Наталки i уступаю Петру во вiчноє i потомственноє владiнiє з тим, щоб зробив її благополучною. СКАЧАТЬ