Страшний Суд. Василь Басараба

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що в уяву прийшов із віків.

      Івана Йосиповича ніхто ніколи в їхньому колі не бачив злим, жорстким, категоричним, несправедливим. Він усім своїм ликом випромінює доброту, чуйність, увагу. «Дорогенькі мої» – ось його улюблене звертання до людей.

      Добре, що він є в цьому світі, що він поруч…

      Приручений звір

      1

      Тільки скрипнула хвіртка, як назустріч із брязкотом кинулося щось велике, кудлате, чорне, із квадратною головою та ошкіреною пащекою.

      Богдан закам’янів біля воріт, усередині йому все похололо, а під сорочкою сипонуло іскрами. Собака летів прямо на нього, готовий стрибнути і вчепитися своїми гострими зубами в горло. І стрибнув за якусь мить, пружно відбившись від землі грубезними лапами, злетів угору. Богдан інстинктивно викинув уперед руки, затуляючи обличчя. Собака клацнув зубами і ледве не вхопив за пальці. Але раптово гепнув додолу, наче важкий мішок. Масивний ланцюг, припнутий кільцем до сталевого дроту, спружинив і відкинув його назад.

      Собака ще більше озвірів, щось грізне й дрімучо дике було в його гарчанні, у глухому, здавленому ланцюгом гавкоті, у шаленому блиску очей. Знову і знову рвався він доп’ястися своєї жертви, ланцюг зводив його на задні лапи й відкидав убік. Якихось півметра не вистачало звіру, і він аж тіпався від люті й безпорадності.

      Богдан почав задкувати до воріт, але з-за рогу хати вийшов і різко крикнув до собаки середнього зросту кремезний дід. Собака відразу втих, неохоче відступив, але весь тремтів, стиха гарчав. І вогнем блискали його очі.

      Скоса зиркаючи на звіра, Богдан привітався до старого. Той мовчки кивнув і насторожено та запитливо дивився на гостя. Богдан тільки зібрався пояснити причину свого візиту, але не встиг мовити навіть слова, як назустріч вибігла Оля й вигукнула дідові:

      – Це до мене!

      Ухопила Богдана за руку і потягла за собою до хати.

      Усе сталося так швидко, що він не зміг не тільки нічого промовити, а й старого хоч би побіжно розгледіти.

      Поволі приходив до тями. Тут, у залитій сонцем кімнаті, було чисто й затишно. Ольга влаштувала його у зручне крісло, увімкнула телевізор, перепросила та пішла готувати каву.

      – Я швиденько, – озирнулась у дверях і сяйнула своєю незбагненною усмішкою.

      Оце так вскочив у халепу! А що, якби те страшидло зірвалося з цепу? Ото було б видовище. Справжнісінький тобі фільм жахів. На очах у всіх розірвав би на шматки. І ніхто б нічого не встиг зробити. Хіба що «швидку» потім викликати. Якщо ще знадобилася б.

      А звідки було знати, що у дворі такий собацюра? Хоча б на воротах написали, як належить: «У дворі злий пес». Уже б якось налаштувався на можливі неприємні хвилини. А так раптово й несподівано, як грім із ясного неба. Ішов із радісними думками і світлим настроєм, а тут…

      – А ось і я. З кавою, – знов усміхнулася з порога Ольга.

      Вона тримала в руках темно-зелену тацю з чашками СКАЧАТЬ