Страшний Суд. Василь Басараба

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як рідна…»

      Ольга спочатку була знічена загальною увагою компанії, почувалася трохи скуто. А Богдан відразу ахнув у душі, коли побачив її, дивився й не відводив очей. Хоча всі дивилися: хто оцінливо, хто заздрісно, хто байдуже.

      Ніби вгадуючи його бажання, Таня взяла новоприбулу гостю за руку й привела прямісінько до нього, розпорядилася, щоб гості посунулися на одне місце, і мовила: «Будеш сидіти біля мого шефа. Ти його не бійся, він мій шеф, а не твій. Дивися, розважай трохи його, а то він щось занудьгував. І ви, Богдане Васильовичу, не давайте сумувати Олі».

      Вони відразу знайшли спільну мову. Говорили про все на світі, жартували, сміялися, танцювали. До кінця вечора Богданові здавалося, що вони вже давно знають одне одного. Сказав про це Олі, а вона засміялася: «Знаєте, я теж про це щойно подумала».

      Тоді він проводжав її додому. На перехресті Ольга сказала: «Оце моя вулиця. Тут я вже сама доберуся – до хати сто метрів». Прощаючись, домовилися зустрітися завтра. Наступного вечора вони блукали містом, посиділи в кав’ярні. Потім зустрілися в Тетяни вдома, куди їх запросили й де гостинно приймали. І Тетяна, і її чоловік Віктор дуже люб’язно припрошували за столом, були цікавими співбесідниками. Засиділися допізна, і тоді Богдан підвіз Ольгу на таксі аж до хати, а сам поїхав далі.

      Коли дізнався, що має їхати до Києва і сказав про це Олі, помітив, як вона засмутилася, трохи помовчала, а тоді запитала:

      – Можна я тебе проведу?

      – Не можна, а треба, – відповів їй напівжартома.

      Прощалися тоді на пероні. Богдан обережно й несміло поцілував її. Вона, звівши на нього свої очі, говорила якось жалібно, по-дитячому:

      – Це ж два тижні, так довго! Приїдеш – приходь відразу…

      Приїхав, на якусь часинку заскочив додому, залишив речі й відразу примчав сюди…

      Вони вже допили каву. Він дивився в її очі, а вона поринала в глибини його погляду.

      – Оленько, я на хвилинку забіг, мені ще треба довідатися, що там на роботі, стільки часу не був… Хоча б черговому зателефоную… А ще хочу до мами в село поїхати. Давай увечері зустрінемось.

      – Добре, – мовила покірно й засмучено. – Я тебе проведу.

      Вони вийшли у двір. Собака знову загримів ланцюгом, загарчав і загавкав. Це було жахаюче видовище. Аж коли опинилися на вулиці, оте несамовите валування припинилося.

      – Ось бачиш, є напис, – показала Ольга на ворота.

      – Справді є. Та хіба його тут помітиш? Дуже дрібно написано. На таке страховисько треба метровими буквами писати.

      На воротах висіла табличка, де ледь виднівся вицвілий напис: «Во дворе злая собака». Зовсім маленькими літерами, ніби зумисне, щоб ніхто зайвий раз не помітив.

      2

      Дорогою додому весь час перебував під враженнями від зустрічі з Ольгою. В очах стояла її легка й рухлива постава, її граційні рухи, її дивовижні очі – оте небесне оксамитове сяйво, її малинові вуста, ніби стиглі, налиті соком вишні, її пишне русяве волосся, що хвилями спадає на плечі СКАЧАТЬ