Сердечна терапія. Міла Іванцова
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Сердечна терапія - Міла Іванцова страница 10
Название: Сердечна терапія
Автор: Міла Іванцова
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-3846-9, 978-966-14-4383-8, 978-966-14-4384-5, 978-966-14-4380-7
isbn:
– А що? Ти й справді брови вищипала, я не помітив?! − засміявся чоловік, на всяк випадок уважно придивившись до дружини.
– Ні. Купила нові сережки! Та тобі байдуже. От заведу коханця − знатимеш! − відповіла Антоніна і рушила до дверей.
– Спробуй-спробуй! Я навіть можу дати рекомендації. До речі, Платонович тобі завжди симпатизував, − докинув Ігор.
– Високо цінуєш бойову подругу! Платонович хай уже приміряє білі капці! Або менше п’є, бо скоро увесь свій світлий розум протруїть, жінка втекла, то ти мене за нього сватаєш?! Кому ви, старі козли, треба, хто вам води подасть?! − махнула рукою Антоніна й вийшла, стримуючи себе, але з коридору все-таки озирнулася. − А знайду молодого − знатимеш!
Двері причинилися, Ігор зітхнув і пробуркотів:
– Може, вже й знайшла… Хм… Старі козли… Дожився…
Антоніна причинила за собою двері, скреготнула зубами. Недешево їй коштували ті жарти й удавана рівновага. Серце калатало в грудях, і це останнім часом стало звичним, як і валідол потайки, снодійне серед ночі, коли думки тарабанять у голові, наче нічний потяг. А дорогий чоловік спить поруч, мов янгол, отримавши віртуального адреналіну за компом із Сонею, а тілесного у подружньому ліжку.
Антоніна вже готувалася почути про якесь несподіване відрядження чи погано приховану відсутність чоловіка тут, на місці, бо хто знає ту Соню, візьме і припхається сама струсонути осінні гормони. Спокій було втрачено. Але треба сказати, що після візиту до Яни, коли нарив було відкрито, Антоніні справді полегшало. Принаймні з того часу вона намагалася дивитися на ситуацію наче збоку, може, очима Яни, ба навіть тієї нещасної жінки, здається, Олександри, котра так несподівано ввірвалася в кабінет і дійсно змінила Антонінин кут зору на проблему, чоловіка, та й на власне життя останніх років.
«Для кого живу, для чого? − питала себе Антоніна. − Кому я потрібна? У сина своє життя, у чоловіка − наука, а тепер ще й Соня… А з чого складається моє? Кухня, шопінг, басейн інколи, телевізор, якісь журнали, зрідка вихід із приятельками на каву, в кіно або на якусь виставку, щоб чимось заповнити дні. Кому я потрібна?.. Використали й на смітник? А мені ж як далі?!»
Вона дійшла до кухні, тремтячими руками накапала собі серцевих крапель, випила, потім дістала зі своєї схованки цигарки (Ігор був проти куріння взагалі, зокрема проти куріння вдома), прихопила сумочку і, накинувши коротеньку дублянку, вийшла на вулицю. На сходах озирнулася, зітхнула, пікнула сигналізацією своєї машини, сіла на зручне та звичне вже водійське місце, опустила вікно і закурила.
Машина її заспокоювала, водіння врівноважувало, розраджувало навіть просто сидіння в цьому власному маленькому світі, який наче оберігав від зовнішніх негараздів. Хоча, якщо пригадати, у якому знервованому стані вона інколи кружляла містом чи СКАЧАТЬ