Енна. Дорога до себе. Надія Гуменюк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Енну Сніжницьку як замкнуту особу, яка не любить розповідати про своє минуле.

      Робочий стіл іще порожній. Поки писаки свої опуси понаписують, читака може й чаю попити. Вмикаю електрочайник. Цікаво, думаю, як би на моєму місці вчинила Єва? О, вона нізащо б не проґавила шанс піднятися хоч на щабель вище.

      Не знаю, за що Єва любить мене. Але вірю, що справді любить. Іноді вона називає мене старшою сестрою, хоч я завжди почуваюся при ній молодшою. Єва любить навертати мене на розум, вона рішучіша, веселіша та відвертіша. Я знаю про неї все-все, аж до найінтимніших подробиць: про всі її кохання і закоханості, про маленькі любовні пригоди та великі розчарування. Я не можу так розкриватися, як вона. Моя душа – як «чорна скринька». Здається, це Беррес Скіннер так називає людську душу. Але навіть він не писав про «чорну скриньку» з подвійним дном. А в мене вона саме така. Десь там, між першим і другим дном, під грифом «цілком таємно», заховано щось дуже важливе, щось, що було в моєму іншому житті. Тобто до аварії.

      Не пам’ятаю ні самої аварії, ні того, що було до неї. Опісля тато привіз мене в це місто, купив мені цю маленьку квартирку, заніс мої документи до тутешнього медичного училища. Сказав, що я просто зобов’язана мати медичну, хоча б середню спеціальну, освіту – тоді він влаштує мене в лабораторію при своїй лікарні і буде спокійним за моє майбутнє. Звичайно, краще було б мати диплом фармацевта, але чого немає, того немає. Хоча хтозна, як воно все ще повернеться – зараз я можу й не потягнути таких навантажень, але згодом, після училища… Треба заспокоїтися, почекати, покластися на час, а там, дивись, і до інституту вступлю…

      Та медицина – не моє. Абсолютно не моє! За кілька днів, як тато поїхав, я забрала документи з училища і пішла до педагогічного інституту.

      – Вперше бачу таку дивачку! – декан філологічного факультету витріщився на мене, як на восьме чудо світу. – Люди приходять вчитися заради диплома, у вас, кажете, він уже є.

      Диплом філолога в мене справді був. Просто я страшенно боялася, що все забула. Тому й прийшла до інституту. Звісно ж, не вступати вдруге – про таке смішно було б і казати. Попросила дозволу на вільне відвідування занять. Сказала, що після важкої хвороби трохи забула те, що вчила, хотіла б пригадати, відновити в пам’яті, поглибити знання. Це й викликало таке здивування в декана. Зрештою він погодився.

      – Навчання в радянських вишах безплатне. Яка різниця, скільки студентів сидить в аудиторії – тридцять чи тридцять один. Хоча… В нашій групі україністики й тридцяти немає. Тут більший попит на російську. Словом, вільний стілець завжди знайдеться. Ходіть, поки не набридне. Ні, це ж треба! Людина хоче знань! Просто глибших знань! Я б вас і в аспірантуру рекомендував. Звісно, трохи пізніше. Нагадаєте про себе – поговоримо.

      Як не дивно, знання мої не стерлися з пам’яті разом із подіями й обличчями. Я навіть не напружувалася – мозок чітко видавав інформацію, як автомат газировку. Хіба чула щось новеньке – тоді доводилося запам’ятовувати.

СКАЧАТЬ