Название: Енна. Дорога до себе
Автор: Надія Гуменюк
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-7847-2,978-966-14-7972-1
isbn:
Хлопець кидає валізу на землю, підходить до мене, обнімає лівою рукою за плечі, міцно пригортає. Так міцно, що я чую запах свіжого чоловічого поту з-під його пахви і стукіт його серця. Він підводить мене до жінки, пригортає її правою рукою, а тоді нас обох тулить до грудей.
– Мамо, це моя Віра. Вірочко, це моя мама. Не рвіть мені серце, не крайте навпіл, бо воно в мене одне, а вас двоє.
Прокидаюся в сльозах. У грудях ще отой м’ятний холодок страху і така щемка любов, така болісна та палюча, що якби мені хтось сказав, де той русявий чоловік у темно-синьому піджаку і світлій сорочці, я б зірвалася зараз із постелі й побігла посеред ночі його шукати. Але я не знаю, де він. І не знаю, хто він.
Чого мені наснилися ці люди? Я ніколи не була в селі, не бачила такої дивної дерев’яної хати кольору вохри з вікнами, поділеними на шість квадратних чарунок, і блакитними віконницями. І я не Віра. Не Віра! А коли так, то як можу мати любов якоїсь Віри до того чоловіка? Це ж неможливо – так відчувати у своєму серці чиюсь любов, щоб вона аж спопеляла тебе!
Єва спить. Тихесенько прокрадаюся до кухні, дивлюся у вікно. На небі – ні зірнички. Поки заварюю чай, починається дощ.
4
Понеділок – день короткий. Виїжджаю з дому на годину пізніше. В запасі ще хвилин сорок – до одинадцятої Вікторіо буде робити вигляд, що не помічає моєї відсутності. Можна заправити «Ладу» і заїхати в кондитерську за свіжими булочками до чаю.
Поїздка на автозаправку через усе місто – така собі міні-екскурсія ранковими вулицями. Біля міської ради пригальмовую. Натовп заповнив сходи, що ведуть до «білого дому», і щось скандує. На те скандування виходить міський голова – плечистий, з прямо посадженою великою круглою головою, розчервонілий, знервований. І почет, звісно ж, разом із королем: перший заступник, просто заступник, секретар, завідувачі відділів… Плечі зіщулені, на обличчях – розгубленість. Хтось розмахує синьо-жовтим прапором перед самісінькими їхніми носами, хтось щось зачитує, троє чоловіків і жінка, худюща, в довгій спідниці, роблять обхідний маневр і прориваються до вхідних дверей. З міської ради з’являються два дебелі міліціянти в синіх одностроях – охорона мерії.
Коли їду назад, на сходах міськради тільки валяються білі аркуші з якимись петиціями та клапті старих газет. За квартал наздоганяю мітингувальників – ідуть у напрямку обласної ради: хода рішуча, обличчя суворі. Треба повідомити своїх – хай пошлють когось висвітлити.
Вікторіо не дуже хапається за моє повідомлення.
– До п’ятниці ще далеко. Встигнемо. Та й послати нікого. Лора приїде після обіду – хоч би до літучки встигла, а то й мені перепаде на СКАЧАТЬ