Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Звичаї нашого народу - Олекса Воропай страница 4

Название: Звичаї нашого народу

Автор: Олекса Воропай

Издательство:

Жанр: История

Серия:

isbn: 978-966-03-4397-9

isbn:

СКАЧАТЬ хто така?

      – Я доля твого брата!

      – А де ж моя доля?

      – Он-о лежить під копою, спить!

      – Що ж їй зробити, щоб і вона була така проворна, як ти?

      – Ось я тебе навчу, – каже доля багатого, – ти підкрадься потихеньку, схопи її за коси і бий та приказуй: «Оце тобі, лиха доле, лінощі! Оце тобі за те, що мене вже злидні через тебе обсіли!»

      Послухав бідний брат цієї ради і пішов ловити свою долю. Підкрався, простягнув руку і хотів був схопити за коси, а вона – верть! – та й втекла. Бігав бідний за своєю долею, бігав – не піймав… Пішов бідувати далі».

      Цікаво, що у Франції свята Катерина вважається патронесою старих дівчат. День св. Катерини французи святкують 25-го грудня. Про це знаходимо замітку в «Нью!орк Гералд Трібюн» за 27 лютого 1946 року:

      «В цей день, ранком усі неодружені паризькі дівчата, старші від 25 років, одягають капелюшки, прикрашені жовтими й зеленими стрічками, що означають надію на одруження, і виходять групами на вулицю. Веселі «катеринетти», як звуть цих дівчат, гуляють по вулицях, співають, розважаються, а в одній з церков відправляється Служба Божа, і архієпископ паризький благословляє старих дівчат. Удень веселі процесії несуть квіти до статуї св. Катерини, а ввечорі дівчата розважаються на вулицях. В цей день старим дівчатам дозволяється багато вільностей: за старою традицією чоловіки можуть цілувати на вулиці дівчат у жовто-зелених капелюшках; але ніхто не дивується, коли і «катеринетти» охоче цілують хлопців.

      Війна внесла обмеження в святкування дня св. Катерини, і цей день був уперше широко відсвяткований в 1946 році. «Катеринетти» навіть налякали англійських вояків; американці швидше опанували ситуацію».

      День Андрія Первозванного

      День св. Андрія Первозванного припадає на 13 грудня. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці – Києва.

      В староукраїнському літописі, що датується XIII століттям, знаходимо такий переказ: «Андрій навчав у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла. І пішов у Дніпрове гирло. Відтіль поплив вгору Дніпром та принагідне прийшов і став під горами на його березі. Вставши вранці, сказав до учеників, що були з ним: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков». І вийшовши на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля був Київ. І поплив угору Дніпром…».[10]

      Хоч Андрій Первозванний – християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в день цього святого мають стародавній, дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калети».

      З усього циклу осінніх традиційних свят день Андрія Первозванного – найцікавіший. Від нього віє чарівною староукраїнською стихією.

Дівчата ворожать

      З давніх-давен у СКАЧАТЬ



<p>10</p>

Українські перекази. Зібрав М. Возняк. Львів, 1944, стор. 5.