Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а від Введіння до Благовіщення не можна, бо земля спочиває і на літо сили набирається»; «Від Введіння до Дев'ятого четверга[6] не годиться бити білизну на воді праником, бо то шкодить ниві та приводить уліті бурю на поля»; «Коноплі треба потерти до Введіння, а той, хто їх тре по Введінні, накликає бурю на поля, а на себе від людей зневагу».

      «…Ще як я дівувала, – згадує Горпина С-ко, – то ми, дівчата, так уже пильнували, щоб усі коноплі потерти до Введіння; котра то і вночі терла, бо ж боялася. Ще б пак! Це могло попсувати дівці славу і мати небажаний вплив на весілля…»

      На Слобожанщині селяни кажуть, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло: «Душа видить своє тіло, тому й Видіння».[7]

      У різних місцевостях святкують це свято по-різному, але скрізь спостерігається одна тенденція – накликати багатство та добробут на майбутній рік.

      За три дні по Введінні – день великомучениці Катерини.

      «Катерини»

      День великомучениці Катерини, чи, як звичайно це свято в народі називається, «Катерини», є свято дівочої долі. Напередодні цього свята колись парубки постили,[8] щоб Бог послав їм добру жінку. В самий же день свят, сьомого грудня, дівчата ворожать і закликають долю.

      Ранком, до схід-сонця дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті дівчина ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає свята Меланки. Якщо до «Меланки» вишня розів'ється і зацвіте – добрий знак, бо й доля дівоча цвісти буде. Засохне гілочка без цвіту – кепська ознака.

      В цьому випадку під «долею» дівчата розуміють шлюб: є цвіт на гілочці – буде весілля, нема – восени доведеться Покрову благати: «Свята мати, Покрівонька, покрий мою голівоньку».

      Увечері дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги. Танцювати не можна, піст, але й без танців весело – сміх, співи…

      Опівночі, перед «півнями»,[9] дівчата беруть горня з «вечерею», обгортають його новим рушником і йдуть «закликати долю». Простують до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукає:

      – Доле, доле, йди до мене вечеряти!

      Якщо в цей час заспіває півень, «доля обізвалася»; якщо ж ні: «Доля оглухла, не чує мого голосу». Журиться дівчина і проклинає долю: «Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!»

      Та це ще півлиха – не ціла біда, якщо доля оглухла. Гірше, коли зірка з неба впаде. «Погасне доля!» – залякано шепочуть дівчата.

      У житті здебільшого буває так, що гарні жінки не завжди мають «добру» долю. Цей мотив часто зустрічається в народних піснях, оповіданнях і казках.

      На Київщині біля Канева розповідають, що одного разу посварилися між собою дві жінки – гарна і негарна. Негарна розсердилась і каже до гарної:

      – Хоч я і погана, зате моя доля хороша, а ти ось гарна, а зате твоя доля погана!

      Умовились СКАЧАТЬ