бика, який мріє, як другий Юпітер, обійняти Європу – весь світ жінок у всіх його формах і змінах, кожну талію, кожен скелет, – у своїх гідних Пана, майже маніакальних насолодах він прихильний і до фантастичного, і до природного. Але ось що характерне для мужності цієї еротики: як би безперервно й бурхливо не набігала хвиля крові, ніколи не виходить вона за межі природного потягу. Інстинкт Казанови твердо дотримується меж статі; відраза заволодіває ним при дотику до кастратів, палицею відганяє він хтивих хлопчиків: всі його збочення з надзвичайною постійністю тримаються в межах світу жінок – єдиною й необхідною для нього сферою. Але тут його палкість не знає ні кордонів, ні утримання, ні перерви; без розбору, без числа й без зупинок сяє це бажання назустріч будь-кому, з тієї ж жадібною, п’янкою силою при появі кожної нової жінки чоловічою силою грецького фавна. І саме ця гідна Пана п’янка сила й природність його прагнень дає Казанові нечувану, майже непереможну владу над жінками. Раптово пробудженим інстинктом киплячої крові вони чують у ньому людину-звіра, що горить, палає, що летить їм назустріч, і вони підкоряються йому, бо він цілком підпорядкований їм, вони віддаються йому, бо він весь віддається їм, але не одній, а їм – всім жінкам, його протилежності, іншому полюсу. Інтуїція статі вказує їм, що це той, для якого ми найважливіші, несхожий на інших, втомлених від справ і обов’язків, ледачих і одружених, квапливих, які вічно поспішають, лише мимохідь доглядають за ними; цей прагне до нас з необробленою бурхливою силою всього свого єства, цей не скупий, а щедрий, цей не замислюється або не розбирає. І справді, він віддається весь: останньою краплею насолоди свого тіла, останнім дукатом зі своєї кишені він, не роздумуючи, готовий пожертвувати заради кожної з них лише тому, що вона жінка і в цю мить тамує спрагу. Бо бачити жінку щасливою, приємно враженою, захопленою, усміхненою й закоханою – для Казанови вища точка насолоди. Він нагороджує кожну коханку щедрими дарами, лестить розкішшю й легковажністю її марнославству, він любить багато наобіцяти, огорнути мереживами, перш ніж оголити, вразити небаченими коштовностями, сп’янити бурею марнотратства й палким вогнем пристрасті, – і справді, це Бог, Юпітер, який разом зі спекою крові проливає на кохану й золотий дощ. І знову, уподібнюючись Юпітеру, він зникає в хмарах: «Я шалено любив жінок, але завжди вважав за краще їхню свободу», – від цього не блякне, а навпаки – яскравіше сяє його ореол, бо саме завдяки його грозовим появам і зникненням жінки зберігають в пам’яті єдине й виняткове, ні з чим не порівнянне сп’яніння й захоплення, безумство захоплення, неповторність чудової пригоди, що не перетворилися, як з іншими, у тверезу звичку й банальне співжиття. Кожна жінка інстинктивно відчуває, що чоловік такого штибу немислимий в ролі чоловіка або вірного залицяльника; в її крові зберігається пам’ять про нього як про коханця, про бога однієї ночі. Хоч він залишає всіх, проте жодна з них не хоче, щоб він був іншим. Тому Казанові
СКАЧАТЬ
