наругою чернечого сану. Вдалося йому заволодіти однією з них, експеримент закінчено, спокушена стає цифрою й числом в списку, для ведення якого він тримає щось на зразок особистого бухгалтера Лепорелло. Ніколи не подумає він про те, щоб ніжним поглядом окинути кохану останньої, єдиної ночі, бо як мисливець не зупиняється над підстреленою дичиною, так і цей професійний спокусник після проведеного експерименту не залишається біля своєї жертви; він повинен прагнути все далі й далі, все за новою, за більшою здобиччю, бо його основне призначення – полювання – перетворює його люциферів вигляд у демонічний; воно жене його по шляху непереборної його місії й пристрасті – на прикладі всіх жінок дати світові абсолютний доказ моральної нестійкості всього жіночого племені. Еротика Дон Жуана не шукає й не знаходить спокою та втіхи. Ця вічна війна чоловіка з жінкою є своєрідною помстою крові, і диявол озброїв його найдосконалішою зброєю – багатством, молодістю, чоловічою силою, фізичною спритністю й найголовнішим: цілковитою, крижаною нечутливістю. І справді, жінки, що потрапили в лапи його холодної техніки, згадують про Дон Жуана як про диявола, вони ненавидять з усім запалом вчорашньої любові цього ворога, який наступного ранку обсипає їхню пристрасть крижаним знущальним сміхом (Моцарт збезсмертив його). Вони соромляться своєї слабкості, вони сердяться, обурюються, біснуються в безсилому гніві проти шахрая, який їм набрехав, обібрав їх, обдурив, і в його особі вони ненавидять весь чоловічий рід. Кожна жінка, донна Анна, донна Ельвіра, – всі 1003 жінки, які поступилися його розважливим наполяганням, залишаються навіки душевно отруєними. Жінки ж, віддавшись Казанові, дякують йому як Богу, охоче згадуючи гарячі зустрічі з ним, бо він не тільки не образив їхні почуття, їхню жіночність, але подарував їм нову впевненість у їхньому бутті. У тому, що іспанський сатаніст Дон Жуан примушує їх зневажати як останнє приниження, як тваринну хіть, як диявольську мить, як жіночу слабкість, – у пекучому злитті тіла з тілом, у полум’яному з’єднанні, – саме в цьому Казанова – ніжний магістр artium eroticarum[48] – вчить їх бачити істинний сенс, блаженний борг жіночої натури. Відмова, опір – так наставляє їх цей добрий проповідник і твердий епікуреєць – це гріх проти святого духу плоті, проти бажаного Богу єства природи, і завдяки його подяці, захоплюючись його захопленнями, вони відчувають себе виправданими від всяких звинувачень і звільненими від всіх перешкод. Легкою й любовною рукою він разом з сукнями знімає з цих напівжінок всю боязкість і весь страх: лише віддавшись йому, стають вони справжніми жінками; щасливий, він дає їм щастя, своїм вдячним захопленням він виправдовує їхню участь у насолоді. Бо насолода жінкою лише тоді стає для Казанови досконалою, коли партнерка розділяє його всім своїм єством. «Чотири п’ятих насолоди полягали для мене в тому, щоб дати щастя жінкам», він хоче насолоди за насолоду, як інший вимагає любові за любов, і геркулесівськими досягненнями він прагне до знемоги задовольнити не стільки своє власне
СКАЧАТЬ
