це світ міст та їхніх картинних галерей та місця для прогулянок, де ввечері проїжджають карети, погойдуючи гнізда прекрасних жінок, де кав’ярні привітно запрошують зацікавлених зробити ставку; світ, що вабить оперою й будинками терпимості, в яких можна дістати свіжі нічні харчі; готелі, в яких кухарі вивчили поезію соусів та рагу й музику світлих та темних вин. Лише місто для цього жуїра є світом, тому що тільки в місті випадок може розвернутися у всьому різноманітті своїх несподіванок, тому що тільки там невідоме знаходить простір для найзапальніших, найчудовіших варіацій. Лише міста, наповнені людським теплом, любить Казанова; там туляться жінки в єдино прийнятній для нього формі, у достатку, у зміні вибору, і в містах він знову-таки віддає перевагу розкоші двору, бо саме там хтивість перетворюється в мистецтво, а цей чуттєвий широкоплечий хлопець, Казанова, зовсім не людина грубої чуттєвості. Художньо проспівана арія може його зачарувати, вірш ощасливити, культурна бесіда зігріти, як вино; обговорювати книгу з розумними чоловіками, мрійливо схилившись до жінки, з темряви ложі слухати музику – це збуджує чарівну радість життя. Але не дамо ввести себе в оману: любов до мистецтва не переступає в Казанови кордонів гри й залишається радістю дилетанта. Духовне має служити життю, а не життя духовному; він поважає мистецтво, як найтонший і ніжний збудливий напій, як ласкавий засіб пробуджувати інстинкт, збільшувати бажання, служити скромною прелюдією пристрасті, тонким передчуттям грубої плотської насолоди. Він із задоволенням заготує вірш, щоб, перев’язавши його шовковою підв’язкою, піднести бажаній жінці, він буде декламувати Аріосто, щоб запалити її, або дотепно розмовляти з кавалерами про Монтеск’є й Вольтера, щоб показати свій розвиток і відвернути увагу від руки, простягнутої за їхнім гаманцем, але цей чуттєвий уродженець півдня ніколи не зрозуміє мистецтва й науки, що вимагають праці та напруги, стають самоціллю й сенсом світу. Цей гравець інстинктивно уникає глибини, бо його цікавить лише поверхня, тільки ціна й аромат буття, гуркітливий прибій випадку; це вічний жуїр, вічний дилетант, і тому він такий дивовижно легкий, такий невагомий, такий окрилений. Подібно «Фортуні» Дюрера, що оголеними стопами зневажає земну кулю, яку несе крилами й вітром випадку, ніде не затримується, ніколи не відпочиває й не зберігає вірності, легко пробігає Казанова через життя, нічим не пов’язаний, людина хвилини та швидких перетворень. Зміна – це для нього «сіль насолоди», а насолода – єдиний сенс світу.
Легкий, як муха-одноденка, порожній, як мильна бульбашка, виблискуючи лише відблиском подій, літає він у вихорі часу; навряд чи можна зловити й утримати цей безперервно мінливий лик душі й ще важче виявити зерно цього характеру. Що ж, врешті-решт, добрий Казанова чи злий? Правдивий чи брехливий, герой він чи негідник? Ну, це як доведеться: він перефарбовується залежно від обставин, він змінюється з кожною їхньою зміною. Якщо в нього грошей багато – важко знайти більш благородного кавалера. З чарівним
СКАЧАТЬ
