Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ це моє єдине щастя, єдина моя гордість – і я зараз маю на увазі не один тільки ліс.

      Але ось між цим денним світом і тією «півгодиною в ліжку», про яку ти одного разу презирливо написала як про «чоловічу річ», для мене зяє прірва, подолати яку я не можу – а може, і не хочу. Там справа суто нічна, у всіх сенсах нічна; а тут цілий світ – мій, я ним володію, і невже я маю тепер раптом перестрибнути в ніч, щоб і її ще раз опанувати? Та й чи можна щось іще раз опанувати? Чи не означає це його втратити? Тут я володію світом – і раптом маю перенестися туди, а його залишити – на догоду несподіваному чарівництву, спритному фокусу, каменю мудреців, алхімії, чаклунському персню. Геть, геть – я страшенно цього боюся!

      Жадати за допомогою чаклунства схопити за одну ніч – похапцем, натужно дихаючи, безпорадно, одержимо, – за допомогою чаклунства схопити те, що кожен день дарує розкритим очам! (Напевно, дітей інакше не отримаєш, напевно, діти теж чаклунство, – «напевно». Залишимо питання відкритим.) І тому я такий вдячний (тобі і всьому), і тому, отже, samozřejmé[111], що поруч із тобою я такий спокійний і такий неспокійний, такий скутий і такий вільний, – і тому-то я, усвідомивши це, відкинув усю решту життя. Подивись мені в очі!

* * *

      Отже, лише від пані Колер я дізнаюся, що книги перебралися з нічного столика на письмовий стіл. Варто було б перш неодмінно запитати мене, чи згоден я з цим переселенням. Я б сказав: «Ні!»

* * *

      А тепер мені подякуй. Я успішно задавив у собі бажання написати в цих останніх рядках ще дещо абсолютно божевільне (шалено-ревниве).

      Ну все, досить, тепер розкажи про Емілію.

(Прага, 10 серпня 1920 р.) Вівторок

      До дня народження я підготувався не надто добре, спав ще гірше, ніж звичайно, голова гаряча, очі запалені, скроні болять, до того ж кашель. Напевно, навіть найменшого бажання не здолаю висловити без кашлю. На щастя, бажати нічого не потрібно, тільки дякувати, що ти є на цьому світі, а я спочатку (бачиш, я теж не дуже добре знаю світ, тільки, на відміну від тебе, зізнаюся в цьому) – а я спочатку навіть і гадки не мав, що ти можеш там знайтися. І за це я дякую тобі (це подяка?) поцілунком точно як на вокзалі, хоча він тобі не сподобався (сьогодні я чомусь упертий).

      Не завжди останнім часом мені було так погано, часом було навіть дуже добре, але до дня головного мого тріумфу дійшло з тиждень тому. У моїй цілковитій безпорадності я робив нескінченну прогулянку навколо басейну в школі плавання, наближався вечір, народу було вже небагато, але все ж цілком достатньо, раптом приходить другий інструктор із плавання, який вочевидь мене не знає, озирається навсібіч, ніби когось шукаючи, потім помічає мене, явно вибирає мене і питає: «Chtĕl byste si zajezdit[112]?», річ у тому, що тут був якийсь пан, який приїхав із Софійського острова і хотів перевезтися на Єврейський острів, по-моєму, він якийсь великий будівельний підрядник; на Єврейському острові йде велике будівництво. Звичайно, не варто передавати куті меду, інструктор просто помітив мене, бідолаху, СКАЧАТЬ