Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і, на подив пасажирів довкола мене, витягнув із цього маленького портфеля купу великого вбрання. Але плаща, якого вимагав хтось із недільної «Трибуни» у «Відкритому листі», адресованому мені, на жаль, серед нього не було; доведеться мені відіслати своє, хоча це неправильно.

      Особливо друга частина «Типу»[115] чудова – різка, зла, антисемітська, чудова. Я досі взагалі не помічав, яка це витончена штука – публіцистика. Ти говориш із читачем так спокійно, так довірливо, так зацікавлено, ти забуваєш про все на світі, думаєш тільки про читача, але під кінець раптом кажеш: «Чи добре те, що я написала? Так? Добре? Ну що ж, це мене тішить, а втім, я далеко, і цілувати мене на знак подяки не дозволяю». А потім і справді кінець, і тебе більше немає.

      А чи знаєш ти, що тебе мені подарували до конфірмації (у євреїв теж є своя конфірмація)[116]? Я народився 83-го року, тож мені було тринадцять років, коли ти народилася. Тринадцятий день народження – особливе свято, мені слід було відчитати в синагозі насилу витовчений текст, а потім виголосити вдома маленьку (теж вивчену) промову. І подарунків я отримав чимало. Але зараз я собі це уявляю так: я був не зовсім задоволений, якогось подарунка мені ще бракувало, я попросив його у небес – а вони до десятого серпня зволікали.

* * *

      Звичайно ж, я з великим задоволенням перечитую останні десять листів, хоча знаю їх до тонкощів. Але і ти перечитай мої, там знайдеться цілий дівочий пансіон питань.

* * *

      Про батька поговоримо у Ґмюнді.

      Перед «Ґретою», як і в більшості випадків перед дівчатами, я безпорадний. Чи була у мене тоді взагалі хоч якась думка щодо тебе? Не пам’ятаю. Я люблю тримати твою руку в своїй, люблю дивитися в твої очі. Ось, мабуть, і все, Ґретугеть! Щодо «не заслужив», nechápu, jak takový človĕk[117]… то я і сам стою перед такою ж загадкою; цю загадку, думаю, ми і разом не розгадаємо. До речі, це блюзнірство. Хай там як, у Ґмюнді я не збираюся витрачати на це ні хвилини. Тепер я бачу, що ти змушена брехати більше, ніж довелося б мені. Мене це пригнічує. Якщо виникне серйозна перешкода, спокійно залишайся у Відні – навіть не сповіщаючи мене, – я просто поїду в Ґмюнд і побуду на три години ближче до тебе. Віза в мене вже є. Телеграфувати мені, принаймні сьогодні, ти ніяк не зможеш, через ваш страйк.

(Прага, 11 серпня 1920 р.) Середа

      Твого прохання про прощення я не розумію. Коли все минулося, само собою зрозуміло, що я тебе прощаю. Невблаганний я був тільки доти, доки все не минуло, а тоді це тебе не обходило. Як би я міг щось тобі не подарувати, коли все це минуло! Яка ж плутанина, мабуть, у тебе в голові, що ти здатна таке подумати. [Слів із 6 написано нечітко.]

      Порівняння з батьком, принаймні, цієї миті, мені не до вподоби. Невже і я тебе втрачу? (Між іншим, у мене нема необхідних для цього сил твого батька.) Але якщо ти наполягаєш на цьому порівнянні, тоді краще відішли трико назад.

      Купівля і відправка трико, до речі, тривали цілих три години, і ця історія СКАЧАТЬ