Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

      До пуття не знаю, навіщо пишу, через нервовість, напевно, так само як уранці, нервуючи, відправив телеграфом недоладну відповідь на швидкий лист, який отримав учора ввечері. Сьогодні після обіду дізнаюся все у Шенкера[127] і терміново відповім.

      Знову і знову розмірковуючи в листах про ці речі, незмінно доходиш висновку, що ти пов’язана зі своїм чоловіком (як у мене розхиталися нерви, мій корабель, здається, пливе у ці дні без правила й без вітрила) путами якогось воістину сакраментального нерозривного шлюбу, а я такими ж путами пов’язаний вже не знаю з ким, але поглядом ця жахлива дружина часто спадає на мене, я це відчуваю. І найдивніше те, що, хоча кожен із цих шлюбів непорушний, і, отже, тут нема про що більше говорити, – що, попри все, нерозривність одного шлюбу становить і нерозривність іншого – в усякому разі, підкріплює її – і навпаки. Так і вирок, винесений тобою, залишається в силі; nebude toho nikdy[128], – і давай більше ніколи не говорити про майбутнє, тільки про сьогоднішнє.

      Ця істина безумовна, непохитна, на ній ґрунтується світ, але зізнаюся все ж, що почуттю моєму (тільки почуттю – істина ж залишається, як була, безумовною. Знаєш, коли я наважуюсь написати те, що далі піде, то мечі, вістря яких вінцем оточують мене, вже повільно наближаються до мого тіла, і це найвитонченіші тортури, а їм варто тільки дряпнути мене, я вже не кажу – простромити, тільки дряпнути, – як мене охоплює такий жах, що я ладен зараз же, з першим же зойком видати і зрадити все – тебе, себе, все), – ось із цим застереженням я зізнаюся, що листування про такі речі почуттю моєму (повторюю ще раз, заради самого життя мого, – тільки почуттю!) видається чимось таким – ніби я, живучи десь у Центральній Африці і проживши там усе своє життя, повідомляю в листах тобі, котра живе в Європі, в центрі Європи, свої нехибкі думки про політичні перетворення. Але це тільки метафора, дурна, незручна, помилкова, сентиментальна, жалюгідна, умисне сліпа метафора, і ніщо інше, – а тепер стромляй свої мечі!