Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання. Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ перш ніж ми наведемо лад. Звідки все це взялося між нами? Адже бачиш хіба що на крок уперед. І як ти, напевно, страждала від цього на додачу до всього іншого. І адже я давно міг би все це припинити, я досить ясно бачив перспективу, але боягузтво перемагало. І хіба я не брехав, відповідаючи на листи, які (я розумів!) мені явно не належали, так, ніби вони адресовані мені? Сподіваюся, приїхати у Ґмюнд змусила тебе не одна з «брехливих» у цьому сенсі відповідей.

      На душі у мене зовсім не так сумно, як можна було б подумати з цього листа, просто нічого іншого зараз не скажеш. Так тихо стало, і в тиші не смієш сказати ні слова. Ну що ж, у неділю ми будемо разом, п’ять-шість годин, для розмов мало, а для мовчання, для тримання за руку, для перегляду в очі – достатньо.

(Прага, 8–9 серпня 1920 р.) Неділя, ввечері

      Одне збиває мене з пантелику в твоїй аргументації, в останньому листі це особливо ясно, тут безперечна логічна помилка, можеш себе на ній перевірити. Скажи ти мені, що ти занадто кохаєш свого чоловіка (а це чиста правда) і тому не можеш його кинути (не можеш уже заради мене самого, я хочу сказати: для мене було б жахливо, якби ти на це все-таки зважилася), – я тобі повірю і з тобою погоджуся. Скажи ти, що ти сама готова була б його кинути, але в глибині душі він потребує тебе і не може без тебе жити, тим-то ти не можеш його кинути, – я і тут тобі повірю, і тут з тобою погоджуся. Але коли ти говориш, що він зовні без тебе не впорається з життям і що ти саме тому (як головна причина!) не можеш його кинути, то це говориться або для приховування вищеназваних причин (саме для приховування, а не як для підпертя, бо підпертя таким причинам не потрібно) – або ж це один із тих злих жартів мозку, про які ти писала в останньому листі і від яких корчиться в судомах усе наше тіло, і не тільки тіло.

Понеділок

      Тільки я зібрався написати тобі ще дещо в дусі колишнього, як прийшли чотири листи, до речі не відразу, спершу той, у якому ти шкодуєш, що написала мені про непритомність, трохи згодом той, який ти написала відразу по непритомності, разом з тим, нарешті воістину прекрасний, а ще трохи згодом лист, де йдеться про Емілію. Їхню послідовність я поки не цілком уторопав, хіба що ти більше не вказуєш дні.

      Відповісти, отже, на питання «strach – touha» одразу навряд чи вийде, але я постараюся в декількох листах повернутися до цього, і тоді, напевно, буде як треба. Добре було б також, якби ти познайомилася з моїм (узагалі-то поганим, непотрібним) листом до батька. Можливо, я візьму його до Ґмюнда.

      Якщо обмежити «strach» і «touha» так, як ти це робиш в останньому листі, то питання нелегке, але відповісти на нього дуже легко. Тоді у мене тільки «strach». І річ ось у чому.

      Мені пригадується перша ніч. Ми жили тоді на Цельтнер-ґассе[109], напроти був магазин готового одягу, у дверях там вічно стояла одна з продавчинь, а нагорі я, юнак років двадцяти з гаком, снувався кімнатою, зайнятий нервовим довбанням безглуздих для мене речей до першого державного іспиту. Було це влітку, спека, в таку пору цілком природна, але нестерпна, біля вікна я з мерзенною жуйкою історії СКАЧАТЬ