Мисливські усмішки. Остап Вишня

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Переступивши на телячий курс, вже «дозволялося» вкрасти в батька паперу й закурювати цигарку з кінського кізяка або прохати в прохожих (тільки не з свого села!):

      – Дядю, закурить нема?!

      – Нема!

      – Так дайте ж хоч сірничка!

      В цей час (узимку) починалася й загальна освіта в місцевій церковноприходській або в народній школі…

      Звичайно, коли була та школа та були чоботи, щоб у школу ходити.

      Дійшовши до кінського курсу, ввечері вже можна було, пригнавши коней додому, вискочити на вулицю на колодки.

      Коли мати, було, почнуть:

      – Уже, сибіряко, хата тобі чимсь тхне? Уже на вулицю?

      Можна було матері відповісти:

      – Та!

      А як батько почнуть, краще мовчати. Бо в батька аргументи були значно солідніші:

      – Ти не той, не дуже! Що ото чоботи вже «бутилками» пристроюєш? Ти мені дивись! Поб’ю на сукиному синові істика{42} до цурки{43}!

      Батькові іноді тільки можна було сказати, та й то потихеньку:

      – Та я хіба, тату, що?! Я ж – нічого…

      Кіньми закінчувалася освіта в нашому «технікумі».

      Освіта в «технікумі» провадилася однаково для хлопців і дівчат.

      З певними, розуміється, відмінами: одночасно з «технікумом» хлопець вчився погоничувати, тесати, стругати, а дівчинка – коноплі брати, тіпати, прясти, вишивати.

      А далі функції хлопчачі й дівчачі різко розмежовувалися: хлопець ішов на плугатаря, на косаря, а дівчина на полільницю й на в’язальницю.

      Співати вчилися разом на колодках. Співать – це обов’язково, як дихати.

      Закінчувалася наша освіта материними словами:

      – Женить би вже лобуряку слід!

      Або:

      – Та моя вже доросленька! Кума казали, що Іванів Максим уже напитував! Мабуть, так у м’ясниці й обкрутимо! Час уже!

      Кінець був нашій освіті.

      ………………………………

      А тепер як подивишся – і семилітки, і десятилітки, технікуми, інститути, університети, академії… Ой як «тяжко» тепер нашій молоді! Нам було значно легше!

      1923–1954 рр.

      Мед

      Мед – штука солодка!..

      Це найстаріший у нас пасічник дід Глушко так.

      Сидимо на пасіці, люльками попахкуємо, на бджілок милуємося.

      А вони дощем золотим на сонці до вічка падають.

      І гудуть, гудуть, гудуть…

      – Гудьоть! Медок несе!

      – Хароша, дідусю, комаха! Маленька така, жвавенька… А дивись, на зиму й буде з чим шулики їсти!

      – Тваринка діствительно бідова!.. Ач, як гудьоть!.. Да-а-а! Загув і я оце якось! От, брат, загув! Думав, що анба{44} мені! Не буде, думав, старого Глушка!

      – А ви чого «загули»? По-бджолячому, чи як?

      – По-бджолячому… Як хряснувсь, так думав, чи хоч цурпалки стара позбирає. А все язик наш поганий! Не вдержишся, скажеш, СКАЧАТЬ