Мисливські усмішки. Остап Вишня
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Мисливські усмішки - Остап Вишня страница 12

СКАЧАТЬ допустити до того, що і всю хвору втягне в макітру. Як тільки вже макітра втаскала в себе весь живіт, треба шарахнути по макітрі макогоном…. Воно й «одпустить»… А «золотник» уже на місці, як живий.

      Що макітра пропаде, то нічого: для того, щоб людину од смерті врятувати, можна макітрою пожертвувати, хоч би й яка дорога вона була.

      Забув іще сказати про «внутрішні» хвороби.

      Із «внутрішніх» хвороб найчастіше трапляється нутряна сибірка.

      Нутряна сибірка – це хвороба, від якої здебільша мруть, хоч і ходять до баби Палажки якраз тоді, як перші півні кукарікають.

      Але завжди запізнюються…

      – Позавчора, голубочко, треба було б прийти, а тепер навряд чи допоможу!

      – Та позавчора я ще здорова була!

      – Ні-ні! Треба було, треба!

      ………………………………

      А взагалі «охорона народного здоров’я» на селі була поставлена дуже добре. «Медичних пунктів» у кожному селі було по п’ять-шість, коли не більше. «Ліків» так само чимало. Навіть багато. Я гадаю, що коли б їх було хоч трішки менше, не так би заробляли попи на «сороковустах».

      Р. S. «Молитви» (вищенаведені) мені пощастило позаписувати, хоч і з великими труднощами та хитрощами. Баби не дають їх, бо «вони після того теряють силу»…

      Як ми колись учились

      Дуже рано починалася за старих часів професійна на селі освіта.

      Тоді вона починалася, коли Ванька або Одарочку було вже «одлучено» і коли Ванькові або Одарочці сорочка підіймалася вище того місця, про яке ви зараз думаєте, і зав’язувалася вузлом на спині.

      – Щоб не закаляло! А то воно в мене, вибачте, на втори слабеньке.

      Ванько (або Одарочка) у цей час свого віку вже міцно трималося за материну спідницю і весь час:

      – Мамо! Моні!

      – Ось не мáмай мені над душею! На ось дубця, пожени гуси за ворота. Він у мене хороший хлопець! Пожени, пожени! Мама на базар поїдуть, гостинця куплять! Отак, отак їх! Гиля, кричи, гиля! Отак! От цяця Ванько! От цяця! А Меланя кака, – вона мами не слухає! Жени! Жени!

      Це були перші й найраніші кроки нашої освіти.

      Гуси – це був перший і обов’язковий етап нашої освіти.

      Програма нашої освіти у нас на селі складалася на підставі споконвічних традицій і на підставі життєвих умов.

      Їхніми інструкціями ми керувалися, за їхніми вказівками ми йшли.

      Так, значить, перша наука – це гуси.

      Пасти гуси, впасти їх так, щоб у чужі копи не вбралися, пригнати додому всіх до одного – це була програма нашого «технікуму», першого, сказати б, курсу.

      Коли ви цього іспиту не складете, коли у вас одберуть де-небудь у чужому просі або на чужій стерні картуза або ж ви, навчаючись поціляти, бахнете гусеня грудкою по голові і приженете додому замість восьми гусенят семеро, – крім того, що на вас буде побито нового-новісінького віника, вас ніколи не переведуть на вищий курс.

      Вищий курс – це свині.

      Самі ж СКАЧАТЬ