Мисливські усмішки. Остап Вишня

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не знаєте? Це по дорозі на Пасіки! Поміж нивами зеленими дорога простяглась. Ідете, а праворуч – ниви й ліворуч – ниви…

      Коли не знаєте дороги, ідіть за підводою, що везе ваші речі.

      Так і дійдете.

      Ось уже й Пасіки недалечко…

      От і школа…

      – Тр-р-р-р!..

      Приїхали…

      «Головполітосвіта»

      У місті та установа, що «Головполітосвітою» зветься, так цілі апартаменти величезні займає, з кабінетами, з залами, з канцеляріями, з музкомами, текомами й іншими всілякими «комами».

      А на селі цяя справа значно простіша. Портативніша, сказать би.

      Бачите: он через дорогу під куминими Уляниними ворітьми – кілька колодок лежить…

      Ото й є наша «Головполітосвіта»…

      «Праця» починається так само, як і в місті: о 9-10 годині. Тільки там уранці, а тут увечері.

      Колегії нема. Кожний сам собі «колегія».

      Тез не пишуть…

      За тези править гармошка…

      А за тими «тезами» все йде, мов по писаному.

      За голову Андрій.

      Хто такий Андрій, хочете знати?

      – Ну й сукин же син! – так характеризувала його Уляна. – Земля під ним, анахтемським, ходором ходить! Та там як скаже, як прикаже, як тупне, та як ухопить мою Химку на «польки», так, ну, як ото вихор, шеймин хлопець!

      …Працює «Головполітосвіта» систематично щовечора. Як ото тільки починає сутеніти, чуєте з переліску за Уляниним городом:

      – Ах-х-хи! Чорнява!

      То голова «Головполітосвіти» на «занятія» йдуть!

      За кілька часу, дивись, з улички або через тин з’являються постійні одвідувачі нашої культосвітньої установи.

      І починається…

      Починається завжди з польки.

      Середина праці – полька.

      Кінчається все теж – полькою.

      Метелиці чи там чогось іншого, що колись ми свого часу вигупували, нема…

      Польки!

      На які ж тільки «музком» коліна її не сибірить?!

      І так… І сяк… І отак…

      А Андрій!! Андрій!!

      Він і боком, і задом, і вигинається, й виправляється, й присідає, й підскакує…

      Е-е-е-е-е-х!!

      – Повірите, – казала Уляна, – під п’ятдесят літ маю, а, їй же Богу, іноді сидю біля вікна й соваюсь! Ну, як шилом, повірите, хто штрика! Аж старий іноді гримає: «Ти б, – каже, – стара печерице, краще святої Євангелії почитала!» А я не вдержусь! Ну сова мене, кида мене, не при хаті згадуючи!

      …Та де там утриматися?!

      І ви б, їй-бо, не втримались!

      – Я, – казав дід Савка, – вже, здається, всього бачив, а сидиш оце на ґанку, та за бильця так і держишся!

      Ноги якось самі собою тільки: дриг! дриг! дриг! І хапаєшся за ліву то за праву.

      А воно як іще молодик Великим Возом на Чумацький Шлях виїде та ще як чортяка тобі над самісінький ґанок соловейка принесе, – ну, нема тобі порятунку, й квит!

      Іноді гармошка затихає…

      Тиша-тиша…

СКАЧАТЬ