Мисливські усмішки. Остап Вишня

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ то хвіст, а не шия! Сам нічого не знаєш, а лаєшся!

      – Не все тобі ’дно, чи од хвоста до голови мірятиму, чи від голови до хвоста?

      – Ну?!

      – Вершок і сім восьмих! Іди к чорту! Пливи! Не міг на паршиву восьмушку вирости?! А теж лізе!

      …Ходім додому!

      Вечеряв «дядя» не «чтось-то», а тараню.

      Вишневі усмішки київські

      Чий Шевченко?

      – Наш Шевченко!

      – Ні, наш Шевченко!

      – Та ні, таки наш Шевченко!

      – Наш!

      – Наш!

      А як насправді, чий же Тарас Григорович? Наш чи їхній?

      – Їхній!

      Факт! Що факт, то факт, нема де правди діти – їхній… – Який там, – вони кажуть, – Шевченко революціонер, коли він і віру, і церкву, і Бога так поважав, так славословив, так шанував!

      І що ви на це скажете?

      Правда!

      Читайте, як він до цього всього ставився:

      Храми, каплиці, і ікони{48},

      І ставники, і мірри дим,

      І перед образом твоїм

      Неутомимії поклони —

      За кражу, за війну, за кров,

      Щоб братню кров пролити, просим,

      А потім в дар тобі приносим

      З пожару вкрадений покров…

      Бачите?

      Пожар, небезпека, згоріти можна, загинути – раз плюнуть, а ми, незважаючи на це все, в огонь, мовляв, ліземо, щоб свиснути покров і Богові в дар принести…

      Хіба це не любов, не самопожертва?

      Хіба це не повага до релігії, до церкви?

      І це ще не все…

      У поемі «Іван Гус» Тарас Григорович просто кричить за автокефальну церкву:

      Автодафе! Автодафе!

      Гуртом заревіли…

      «Автодафе» – це тоді так звалась автокефалія.

      Можна дуже багато з Шевченкових творів таких прикладів понаводити, але гадаємо, що досить буде й тих.

      Далі…

      Відношення Т. Г. Шевченка до панів. Безперечно, дуже симпатичне. Та й інакше й бути не може. Сам кріпак, змалечку вихований на панській ласці, він все своє життя про панів ізгадує. Устами героїв своїх віршів він їм шану і дяку віддає…

      Послухайте, з якою любов’ю Лукія («Відьма») розказує дівчатам про те, як вона пана любила:

      А вона їх научала,

      Як на світі жити;

      Розказує, як і вона

      Колись дівувала

      І як пана полюбила,

      Покриткою стала.

      І як стригою ходила,

      Близнят породила.

      ……………………

      Усе, було, розказує,

      Але плачуть дівчата,

      Та христяться, жахаються,

      Ніби пан у хаті…

      Ви бачите, з якою любов’ю ставилося населення до панів. Проста дівка Лукія настільки любила пана, що не одну дитину йому народила, а цілих двоє. І дівчатам потім розказує. Дівчата з радості аж плачуть, і в екстазі їхньому їм навіть пан увижається («Ніби пан у хаті…»).

      Далі…

      Ми вважаєм Шевченка за борця СКАЧАТЬ