Галицька сага. Тінь незалежності. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зібрати півтори сотні людей було не так вже і складно, тому вже біля шостої години вечора, коли на місто повільно опускалися ще несміливі сутінки, будинок на вулиці Театральній, що віднедавна стала носити ім’я Тадеуша Рутовського, зібралися всі, кого цей день застав у Львові.

      У великій залі зібралися члени Національної Ради. Кость Левицький до останнього тягнув з початком засідання. Він чекав, коли у залі з’явиться Дмитро Вітовський. Сотник Українських січових стрільців ще з вересня очолив створений радикальними українськими офіцерами Центральний Військовий Комітет, котрий і не приховував про свої наміри захопити владу у Львові. Принаймні і Левицький, і Петрушевич про це знали.

      Коли у проході між кріслами виникли постаті у військовій формі, Кость Левицький нахмурив брови. Дмитро Вітовський прибув не сам. Хоч інші двоє не були членами Національної Ради, їхня поява на сьогоднішньому засіданні не могла бути випадкова. Він не став виясняти, що тут робить його небіж Любомир Огоновський, а третій був для Левицького незнайомий.

      Розуміючи, що далі зволікати нікуди, Кость Левицький підвівся з місця. Він кинув поглядом на єпископа Станіславівського Григорія Хомишина, що сидів у третьому ряду – єдиного з духовенства, і звернувся до присутніх.

      – Панове делегати! Дякую вам за те, що ви так одразу відгукнулися на наш заклик зібратися, – почав він. – Ми не стали чекати завтрашнього дня, щоб повідомити шановне товариство про те, що дізналися сьогодні. Спішу довести до вашого відома, панове, що поважна делегація три години тому мала аудієнцію у намісника коронного краю генерала фон Гуйна. Можливо, більшість з вас не поінформована про це, бо нам прийшлося діяти не мешкаючи. Нам стало відомо, що завтра до Львова прибуває представник Польської ліквідаційної комісії граф Чарторийський з вимогою перебрати у генерала фон Гуйна всю владу на Галичині.

      Залом покотився неясний шум, який, тим не менше, одразу ж стих.

      А Кость Левицький продовжував:

      – Бажаючи випередити поляків, отець Стефанович, доктор Голубович, суддя Іван Кивелюк, адвокати Степан Баран та Лонгин Цегельський, ну і я, повідомили намісника про аналогічне бажання шанованої Конституанти. На наше розчарування, генерал-губернатор не дав конкретної згоди, пославшись на те, що не має відповідних вказівок з Відня. У свою чергу він запевнив, що таку саму відповідь завтра отримають і поляки. Тому найпершою потребою, котра заставила мене зібрати вас, є вирішити питання про те, як нам поступити далі. Чи варто нам чекати розпорядження з Відня? Прошу всіх, хто має бажання висловити свою думку, зробити це. І прошу не забувати: від нас залежить доля Української Галичини і Буковини.

      Першим на трибуну піднявся Михайло Король від Жовкви. Присутні знали його як голову «Русского клуба», але з початком війни він привселюдно відмовився від цього, чим і врятував своє життя, не потрапивши до концентраційного табору. Тим не менше дехто вважав, що Михайло Король не повністю відійшов від ворожої більшості присутніх політичної течії, що принаймні відчувалося СКАЧАТЬ