Галицька сага. Тінь незалежності. Петро Лущик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ комісія перебуває у Кракові, за триста кілометрів звідси, а Українська Національна Рада розташувалася поруч, у приміщенні Народного дому. До нього лише декілька хвилин їзди каретою.

      І ця карета у дану секунду долає цю відстань!

      До вух генерал-полковника донеслися звуки знизу. Він знову подивився у вікно. До входу у намісництво під’їхали дві криті карети. Намісник бачив, як їхні салони покидають шестеро чоловіків. Навіть з такої відстані фон Гуйн упізнав двох з них: депутатів Палати Послів Костя Левицького та Сидора Голубовича. Вони, як депутати австрійського парламенту, бували тут, у його кабінеті, не один раз. Інших чотирьох генерал-полковник не знав, хоч помітив поміж них людину в сутані. Священник.

      Карл фон Гуйн вже давно відзначив таку особливість серед місцевих українців: в усіх заходах, які стосувалися суспільного життя, обов’язково брали участь священники. Ніде, де побував генерал-полковник – а за свої шістдесят років граф був багато де, – йому не довелося бачити такої майже беззастережної довіри до представників своєї церкви, як у Галіції, причому одні священники йшли за своїми парафіянами до Талергофа як москвофіли, а інші виступали за Україну.

      Намісник швидко підійшов до столу, заховав у шухляду лист з Кракова і задзвенів у дзвінок. У дверях виник його секретар.

      – Антоне, зараз до вас у приймальню піднімуться представники однієї з громад Лемберга. Скажіть, щоб зачекали. Я зайнятий! – сказав він.

      – Так, пане генерал-губернаторе! – з готовністю відповів секретар.

      – Через десять хвилин пропустите їх до мене!

      – Слухаюсь!

      – І спробуйте знову зв’язатися з Віднем!

      Відповідь секретаря його здивувала.

      – Я саме прийшов повідомити пана генерал-полковника, що зв’язок зі столицею відновлений.

      – Двадцять хвилин! – уточнив фон Гуйн і опустив руку на слухавку телефону.

      Секретар закрив за собою двері.

      На здивування намісника, на цей раз він чув свого співрозмовника чудово. Принаймні настільки чудово, що він з перших слів співрозмовника зрозумів, що розмовляє не з фон Гейнлейном.

      – Пане міністр-президент? – перепитав фон Гуйн.

      – Це Гайнріх Ламмаш, – почув він. – Його імператорська величність назначив мене міністром-президентом.

      – Прийміть мої поздоровлення, – знайшовся що сказати фон Гуйн.

      – Зачекайте з поздоровленнями! Що там у вас твориться у Кракові? Що за ліквідаційна комісія? Що вони збираються ліквідовувати?

      У намісника відлягло від серця. Значить, нотифікаційний лист також потрапив у руки адресата у Відні і тепер йому не доведеться виправдовуватися перед міністром, хоч виправдовуватися все ж прийдеться.

      – Пане міністре, я отримав такого самого листа, – мовив фон Гуйн. – І, повірте, стурбований не менше вас. Мене повідомили, СКАЧАТЬ