Обирай себе. Як подолати страх та сумніви на шляху до повноцінного життя. Эмбер Рэй

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ здавалася такою далекою від тієї мене, якою я намагалася бути для всіх навколо.

      Мені стало нудно від повторюваної схеми: працювати, працювати, працювати й досягати, досягати, досягати. І мені стало нудно намагатися йти в ногу з усіма тими, хто колекціонував досягнення і, здавалося, насолоджувався власним вигоранням.

      «Для чого це все?» – замислилася я.

      Коли я намагалася пояснити своїм наставникам, що почуваюся так, наче «живу чужим життям», вони лише витріщалися на мене порожніми очима. Коли я шукала поради щодо переїзду до Нью-Йорка, мені нагадували про мою поточну кар’єрну стежку й про те, якою вдячною мені слід бути. Здавалося, кожен мав власний погляд на те, як мені варто жити.

      Минув не один місяць, перш ніж я розпізнала свій голос серед дуже сильних думок інших. Думок, які здебільшого проголошували, що поклик, який я відчула, – «найгірша можлива ідея». Було незручно та ніяково пояснювати, що єдина причина мого рішення зробити таку різку переміну в житті – те, що «це відчувалося правильним». Утілювати зміни тільки через «правильне відчуття» здавалося непродуманим та немудрим рішенням усім людям, із якими я про це говорила.

      Це було нерозумно. Імпульсивно. Безвідповідально. Я була надто молода, щоб приймати такі великі рішення щодо мого життя й кар’єри. Я була наївною й «жила на своїй планеті». Я була егоїсткою.

      Егоїст. Це голосне слово, яке ми любимо закидати людям, коли ті ставлять себе на перше місце. Які знають і поважають власні потреби. «Егоїст» – це слово, яким ми любимо називати тих, хто робить те, на що нам, можливо, ніколи не вистачить сміливості:

      Проживати свою неприкрашену правду й робити те, чого прагнеш найбільше.

      Досягнення того, чого хочеш найбільше, не завжди супроводжується святкуванням та оваціями. Часто це не схвалюють або не поважають. Ось чому про це не знають. Воно неприйнятне. Загадкове. Те, що часто не втілюється через ризик, що все може розпастися. Тому ми замикаємо себе, закорковуємо свою мрію і закриваємо свою правду. Ми починаємо жити відповідно до фальшивих ідеалів про те, ким нам слід бути.

      Мені тяжко далося усвідомити, що я не можу жити несправжнім життям. Роки порушення харчової поведінки, зловживання адералом, пустих досягнень і непереконливих обіцянок бути тією, ким мене хотіли бачити, навчили мене, що я не можу прикидатися кимось іншим. Роблячи те, що я не хотіла, знову, і знову, і знову, я відчувала, як у мені зростали образа, хвилювання, неспокій і горе. Я відчувала, що от-от вийду з-під контролю й утрачу здоровий глузд. Бо, коли я роблю це, коли намагаюся проживати це марево чужого життя, я буквально вбиваю себе. Дуже повільно й абсолютно точно.

      У період цього напруженого вагання між проживати чуже життя або стати тим, ким хочу, я випадково зустріла чоловіка на ім’я Аміт Ґупта.

      І під «випадково зустріла» маю на увазі ось яку ситуацію. Коли я вперше була в Нью-Йорку й мала душевну бесіду за келихом вина, я раптом відчула приплив натхнення. Зі схвалення групи, я вхопила перманентний маркер і написала вірш на стіні СКАЧАТЬ