Обирай себе. Як подолати страх та сумніви на шляху до повноцінного життя. Эмбер Рэй

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ шум усередині наших думок, який за відсутності контролю може задушити життя всередині нас.

      Отруйна тривога – причина нашого нереалізованого потенціалу й незавершених проектів. Це пояснення, чому письменники не пишуть, дизайнери не моделюють, винахідники не роблять відкриттів, а лідери не ведуть за собою. Це через неї ми обіцяємо змінити своє життя, а потім тихо сидимо у власній зоні комфорту. Через неї ми потрапляємо під вплив абияких вказівок тих, хто був до нас, і приймаємо системи цінностей, які залишають нас виснаженими, ображеними, злими й спустошеними. Ось чому речі, що їх ми найбільше прагнемо: ідеї, які постійно обдумуємо, традиції, які хочемо розвинути, і життя, яке бажаємо побудувати, – залишаються в наших серцях нереалізованими, схованими за страхом і сумнівами.

      Те, на що ми готові піти, уникаючи справжніх бажань, – це те, що Стівен Прессфілд називає спротивом у своїй книжці The War of Art («Війна за креатив»). «Більшість із нас має два життя, – пише він. – Життя, яке ми проживаємо, і життя, яке залишається непрожитим усередині нас. Між ними двома пролягає спротив».

      В одному з моїх улюблених і, мабуть, найбільш повчальних уривків Прессфілд пише: «Знаєте, Гітлер хотів стати художником. У вісімнадцять він узяв сімсот крон, які дісталися йому в спадок, і переїхав жити й навчатися у Відень. Він подав заявку в Академію образотворчих мистецтв, а пізніше – в архітектурну школу. Ви коли-небудь бачили його картини? Я теж ні. Спротив його переміг. Уважайте це перебільшенням, але я все одно скажу: Гітлеру було легше розпочати Другу світову війну, ніж стояти перед чистим полотном».

      Коли ми не повертаємось обличчям до себе і своїх демонів, то замикаємо наше найкраще життя всередині. Тож, коли ми знаємо, що отруйний голос тривоги, сповнений критики й несхвалення, здавлює нас, чому не слухаємо голосу цікавості?

      Чому не довіряємо голосу допитливості, співчуття й любові? Чому не боремося за речі, яких, як кажемо, хочемо найбільше?

      І ось чому.

      Міф про «недостатньо»

      За нашими незакінченими проектами, нереалізованими мріями й невисловленою правдою стоїть основний міф, який роз’їдає нас найбільше. Я бачила, як це хибне переконання вбило мого батька, відчувала, як воно здавлює мої таланти, спостерігала, як воно обмежує креативність, здібності й потенціал багатьох тисяч людей, із якими я працювала протягом років.

      Цей міф такий: я недостатній(-я).

      Недостатньо розумний(-а).

      Недостатньо талановитий(-а).

      Недостатньо привабливий(-а).

      Недостатньо владний(-а).

      Недостатньо сильний(-а).

      Недостатньо худий(-а).

      Недостатньо коханий(-а).

      Недостатньо ідеальний(-а).

      У мене недостатньо часу.

      У мене недостатньо грошей.

      Я недостатній(-я).

      Звучить знайомо?

СКАЧАТЬ